НЕПОРОЧНЕ ЗАЧАТТЯ БЛАЖЕННОЇ ДІВИ МАРІЇ
Меджуґор’є, 8 грудня 2018 р.
На завершення адорації, що відбувається в Меджуґор’ї кілька разів на тиждень, ми промовляємо молитву Величання Імені Божому, Блаженній Діві Марії, Святому Йосифу та всім святим.
У цій молитві ми особливо посвячуємо Блаженній Діві Марії слова, пов’язані із сьогоднішнім святом: «Нехай буде благословенне Її святе й Непорочне Зачаття».
Усю велику таємницю Марії можна узагальнити в трьох подіях, трьох вічних та незмінних істинах: Непорочному Зачатті, Божому Материнстві й Успінні.
Блаженна Діва Марія не знала спочатку, що є Непорочною. Її возвістив про це архангел Гавриїл у Благовіщенні: «Радуйся, благодатна, Господь з Тобою». Сам Бог відкриває Марії Її святість, вибраність серед усіх жінок та місію відкуплення: Вона стає Матір’ю Божою, Матір’ю Сина Всемогутнього Бога.
У чому, однак, зміст цього найменування – «Непорочне Зачаття», вислову, яке св. Бернадетта Субіру почула з уст Марії в Люрді і якого не зрозуміла?
Чотирма роками раніше, 1854 р., Папа Пій ІХ встановив догмат католицького віровчення, бепосередньо з цим пов’язаний, згідно з яким «Блаженна Діва Марія була від першої миті Свого Зачаття благодаттю й особливим привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була збережена непорочною від усякої плями первородного гріха».
Це значить, що Бог вибрав Марію «перед заснуванням світу, щоб Вона була свята й бездоганна перед Ним у любові», – перефразовуючи святого Павла (див. Еф. 1:4).
Окрім згаданого, це значить, що Блаженна Діва Марія вільна не тільки від первородного гріха й пожадання та схильності до гріха, які супроводжують його, але також від усякого особистого гріха.
Ми, звичайні люди, не маємо ні уявлення, ні відчуття, ні досвіду життя «без гріха». Тому навіть хрещені й миропомазані, ми, звичайні люди, сповідаємося на початку кожної Євхаристії зі своїх гріхів. А звільняємося від гріха ми тоді, коли приступаємо до таїнства Божого Милосердя – таїнства примирення.
Життя Божої Матері, однак, не було легким. Навпаки, шлях Її був шляхом віри й шляхом страждання.
У християнській духовній традиції відоме вшановування семи скорбот нашої Небесної Неньки. Ці «сім скорбот» пов’язані з описаними в Євангеліях подіями, коли Матір Ісуса страждала поруч зі Своїм Сином у Його місії відкуплення.
Перша причина скорботи передбачена в пророцтві Симеона. Він проголошує слова, наповнені смислом:
«Ось Цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й Тобі Самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2: 34-35).
За цим настали інші скорботи:
Утеча до Єгипту.
Пошуки дванадцятилітнього Ісуса, загубленого в Храмі.
Прийняття Ісусом хреста.
Стояння Марії під хрестом.
Зняття Ісуса з хреста.
Покладення Його до гробу.
Однак страждання Марії набагато перевершують ці сім подій, які описані в Євангеліях.
Непорочна розділила також страждання Свого Сина, зіткнувшись із гріховністю цього світу. Вона розділила й муки Свого Сина в Гетсиманському саду, коли Він, «повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт Його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк. 22:44). Це момент, коли Ісус бачив весь гріх цього світу…
У Люрді Марія іменувала Себе Непорочним Зачаттям. Це означає, що в цім світі Вона є вершиною творіння Творця, найдосконалішою істотою, що коли-будь виходила з Божих рук.
Наповнена Духом Святим, Марія народжує нас для Бога й веде до святості життя – нашого всезагального покликання й мети нашого існування.
Свята Маріє, молися за нас, бідних грішників. Амінь.