23.02.2020 р. відбулася молитовна зустріч «Розарій за Словаччину», на якій була присутня візіонерка Мір’яна Солдо, яка поділилася своїм свідченням про об’явлення Богородиці в Меджуґор’ї. Під час зустрічі, була можливість задати запитання візіонерці.
Текст свідчення та відповідей на запитання, наводимо нижче.
А я зараз постараюся для тих, хто ще ніколи не був у Меджуґор’ї, пояснити, як усе почалось і що в нас відбувається. Це все, почалось досить давно, 1981 року.
Мої батьки обоє родом із Меджуґор’я, я народилася і виросла в Сараєві, однак, кожні канікули проводила в Меджуґор’ї. І того літа 24 червня 1981 року, я приїхала в Меджуґор’є, на свято св. Івана Хрестителя. Тоді в селі нічого не робили, тому що шанувались ці святі дні, свята. Іванка і я як дві п’ятнадцяти-шістнадцятирічні дівчини хотіли бути самі. Ми вийшли з села й прогулювались під горою, яку тепер називаємо «Горою явлінь», розмовляючи про звичайні речі, про які можуть говорити дівчата в цьому віці. А коли ми втомились, сіли під горою. Іванка дивилася в напрямку гори, а я була повернута спиною. В один момент вона мені сказала: «Я думаю, що на горі є Богородиця». Я не дивилась, бо для мене це здавалося неможливим.
Ми, хорвати, виросли – за часів комунізму в Югославії. І віра не була вільна. Могли йти в неділю на Службу Божу, а решта релігійного життя відбувалося в сім’ях. Батьки вчили нас молитись. І кожного вечора ми молились Розарій. Але багато нам не розповідали про віру, позаяк боялись,що ми, як діти, будемо про це говорити в школі – і потім у них могли б бути проблеми. Тож я ніколи не чула про Люрд, Фатіму. Я не знала про те, що Богородиця може прийти на землю. Я думала, що Вона на небі, а ми до Неї молимось.
Коли Іванка сказала, що вона думає, що Богородиця є на горі, я їй трохи грубо відповіла: «Звичайно, не має Богородиця що робити, а прийшла до тебе й до мене». І залишила її там. Я хотіла повернутись додому. Але коли прийшла до перших домів, відчула в собі поклик. Це було настільки сильно, що я змушена була повернутися назад. І коли повернулася, побачила Іванку на тому самому місці. Вона мені сказала: «Подивись, прошу тебе, подивись зараз». І я бачила на горі, між камінням, жінку в довгій сірій сукні з дитиною на руках. Усе це було дуже дивне, тому що на гору ніхто не ходив. А ту дорогу, яка є там зараз, проклали паломники своїми ногами. І було це дуже дивно, щоб туди хтось ішов у довгій сукні з маленькою дитиною на руках. Я в цій хвилині пережила всі емоції, які існують, одночасно: страх, красу, нерозуміння… Я жива чи померла… У мені перемогло бажання втекти. І я втекла додому. І відразу сказала своїй бабусі: мовляв, я думаю, що бачила Богородицю. А вона мені відповіла: «Ти візьми розарій, іди до своєї кімнати й молися Богові, а Богородицю залиш там, де Вона є, – у небі». У мене не було сил, щоб їй усе пояснити. Я хотіла бути сама, у молитві, бо лише так я могла мати мир.
Цього дня, 25 червня 1981 року, ми вперше прийшли до Неї. І Вона нам представилась та сказала: «Діти Мої, не бійтеся! Я – Цариця Миру». Так почались наші щоденні об’явлення. Дуже коротко ми мали ці об’явлення на горі, тому що, як я вже сказала, це був час Югославії. Відразу, кілька днів після цього, прийшла поліція із собаками – і гору оточили. Той, хто б пішов тоді на гору, опинився б у в’язниці. Але під час тих перших днів Богородиця показала декілька чудес. Отож майже кожен із села дещо бачив. Й оскільки нам повірили та допомагали нам, вони знали нас та, як дітей, переховували нас. І так ми мали об’явлення щовечора на іншому місці. Я мала щоденні об’явлення до Різдва 1982 року. Тоді отримала 10 таємницю. Богородиця мені сказала, що більше не буду мати щоденних об’явлень. Сказала, що буду мати об’явлення лише раз на рік кожного 18 березня, допоки буду жити. Вона також сказала, що буду мати особливі об’явлення. А ці об’явлення розпочались 2 серпня 1987 року, й тривають до сьогодні. Я не знаю, доки їх буду мати. Знаю лише, що буду мати 2 березня, а далі не знаю. (Ред. 18 березня 2020 року під час об’явлення Мір’яні, Богородиця сказала, що об’явлення кожного другого числа місяця закінчилися. Богородиця буде і надалі являтися візіонерці Мір’яні, кожного 18 березня, в день щорічного об’явлення)
Ці об’явлення є й певним чином молитвою за невіруючих. Богородиця ніколи не говорить «невіруючі». Вона говорить, що це ті, хто ще не досвідчив Божої любові. І Вона просить нашої допомоги. Коли Вона говорить «нашої», Вона не думає лише про нас, шістьох візіонерів. Вона тоді думає про всіх Своїх дітей, тому що говорить, що ми можемо змінити невіруючих, але тільки з нашою молитвою та нашим прикладом. Вона нас просить, щоб ми до своїх щоденних молитов – на перше місце – додали молитву за них, позаяк більшість поганих речей, які відбуваються у світі і які всі можемо бачити, походить від них. А тому Богородиця говорить: «Діти Мої, коли ви молитеся за них, ви молитесь і за себе, і за своє майбутнє.
Окрім нашої молитви, Вона бажає і нашого прикладу. Вона хоче, щоб ми говорили своїм життям, щоб невіруючі могли в нас бачити Бога та Божу любов. Я з цілого серця хотіла б вас попросити, щоб ви це прийняли дійсно, серйозно. Бо якби ви хоч раз бачили сльози, які Вона має на очах через невіруючих, упевнена, що ви б молилися цілим серцем, адже Вона каже, що «це є час рішення», і каже, що на нас, які говоримо, що є дітьми Божими, є велика відповідальність. Коли Вона просить нас про молитву за невіруючих, як це я зрозуміла, Вона хоче, щоб спершу відчули до них любов, щоб ми до них ставились як до тих братів і сестер, які не мали такого щастя, як ми, щоб пізнати Божу любов. І аж потім, коли це відчуємо, можемо молитися за них. Ніколи не критикувати, не судити, не відганяти їх – просто любити їх. Молитися за них, і показувати власний приклад, тому що наш приклад багато говорить.
Ми всі маємо невіруючих: чи вдома, чи ж близько дому або на роботі. І той невіруючий дивиться на нас і на наше життя. А ми маємо запитати, чи бачить він у нас Бога і Божу любов, тому що ми будемо за це відповідати перед дорогим Богом. Я завжди наводжу один симпатичний приклад. Коли одного разу в Меджуґор’ї прийшла ввечері на Святу Месу (а наш костел є завжди повний), я не могла знайти собі місця. Стояти ж не можу. Побачила вільне місце на одній лавці й сіла. А там сиділи паломники з Італії. Я не знаю, чи вам відомо, які темпераментні наші брати й сестри італійці. Коли собі сіла, усі почали на мене кричати: «Устань! Це наша лавка, ми сюди перші прийшли!» Вони сказали за хвилину тисячу слів. Я мовчки встала. А потім прийшла одна пані, яка була частиною тієї групи, і сказала їм, що я є однією з шести візіонерів. У тій хвилині мені дали цілу лавку. Але чому вам це говорю? Подумайте: якби я була одна невіруюча і перший раз зайшла до костелу, а в середині були б ті, які говорять, що пізнали Божу любов, і зустріли мене таким способом, чи я б ще колись зайшла до костелу? І чия б тоді це була відповідальність? Це те, що хоче Богородиця сказати.
Ми всі можемо навчитися гарно говорити: і я, і ви. Але Богородиця хоче, щоб говорило наше життя, щоб у нас було видно, що намагаємось жити Божою любов’ю.
Найважливіше послання Богородиці в Меджуґор’ї є Служба Божа. Але не лише в неділю. На самому початку об’явлень, коли ми ще були дітьми, Вона нам одного разу сказала: «Якщо б ви мали вибрати між тим, щоб побачити Мене, і між тим, щоб іти на Службу Божу, завжди виберіть Службу Божу, тому що під час Служби Божої є з вами Мій Син». 
Багато паломників, коли приїдуть до Меджуґор’я, думають, що ми, візіонери, є важливими, що треба сказати все нам, бо нас Бог слухає більше, ніж інших. Але такі думки не є правильними, оскільки для Богородиці як для Мами не існує привілейованих. Ми всі Її діти, яких Вона вибирає для різних місій. Нас шість, щоб через нас передавати послання. Але Вона вибрала й усіх вас, тому що Вона це сказала в одному посланні. Вона сказала: «Дорогі діти! Я вас покликала. Відкрийте своє серце, впустіть Мене, щоб Я вступила, щоб могла зробити з вас Своїх апостолів». Це означає, що ми всі однаково важливі для нашої Мами.
Я цього навчилась на самому початку об’явлень, бо, як я вже сказала, народилась і жила в Сараєві. І коли почалися об’явлення, комуністи хотіли це все зупинити. Мене насилу повернули в Сараєво, я не хотіла, бо думала, що коли повернусь в Сараєво, більше не буду мати об’явлень. Але вони мене не питали.
У Меджуґор’ї всі стопроцентні хорвати, і поліція була хорватська. І коли нас відводили на допити, то тільки кричали та лаялись, нічого більше. У Сараєві була ситуація зовсім інша: там були справжні комуністи та більшість мусульман. Вони кожного дня приходили по мене й відводили кудись із собою. Я ніколи не знала, чи ще повернусь. А тих п’ять візіонерів у Меджуґор’ї були разом, у селі, яке їх любить і підтримує. В Сараєві я мала лише своїх батьків і брата, тому що всі повинні були від нас віддалитися. Але завдяки молитві й посту я зрозуміла,що в Бога немає привілейованих. Коли тобі важко, коли маєш хрест, візьми розарій і молися – і Бог не залишить тебе самого. І коли я це зрозуміла у своєму серці, усе те, що приходило, зносила зі ще більшою силою.
Так і зараз у Меджуґор’ї багато разів мені приходять сказати, що «я пізнав Божу любов» або «я зцілився, я зцілилась», – а я багатьох із цих людей не знала. Це означає, що це не я за них молилася – вони мали відкрите серце. Вони просили про Мамину допомогу – а Вона Свого Сина за них. Я вам це говорю для того, щоб вам сказати: коли потребуєте Матері Божої, то не потребуєте візіонерів, ви потребуєте лише відкритого серця, тому що Богородиця говорить: «Відкрийте своє серце – і Я буду з вами». Це означає, що залежить лише від нас, наскільки бажаємо, щоб наша Мама була з нами. І якщо хтось має деяку перевагу для Неї, – як це я особисто зрозуміла з тих послань, які вона дає кожного другого числа місяця, – то це наші священники. Вона говорить «ваші пастирі». Вона ніколи не сказала, що священники мають робити, але вона завжди говорить, що ми маємо робити для них. Вона говорить: «Дорогі діти, вони не потребують вашого осуду й вашої критики вони потребують вашої молитви та любові, тому що Бог буде судити їх, якими вони були священниками, але буде судити й вас, яке було ваше ставлення до них». Вона також говорить: «Якщо втратите повагу до священників, поступово втратите повагу до церкви й урешті до Самого Бога». Так і під час об’явлення кожного другого числа місяця, коли нам дає благословення, Вона завжди говорить: «Я вам даю Моє Материнське благословення, але найбільшим благословенням, яке ви можете прийняти на землі, є благословення ваших пастирів, позаяк коли вони вас благословляють – Мій Син вас благословляє». Вона також сказала: «Не забудьте молитися за своїх пастирів, бо лише вони мають руки, благословенні Моїм Сином». А тому вас прошу: коли повернетесь до своїх парафій, покажіть, яким би мало бути наше ставлення до священників. Якщо ваш священник не робить так, як, на вашу думку, він мав би робити, не ходіть довкола того й не судіть. Візьміть розарій і моліть Бога за нього. Це є спосіб, яким йому допоможете, а не осудом і критикою. Тому що в цьому світі, у якому ми живемо, так багато осуду й критики і так мало любові. А Богородиця бажає, щоб нас пізнавали за любов’ю, а не щоб ми брали до своїх рук те, що може брати лише добрий Бог: лише Він може нас судити.
Мені шкода, що не можу вам розповісти більше про все, до чого нас наша Мама протягом усіх цих років готує, але можу сказати одну річ: маємо цей час, у якому живемо. Ми його називаємо «наш час». І маємо час перемоги Серця Богородиці, тому що Вона сказала: «Те, що розпочала у Фатімі, завершу в Меджуґор’ї. Моє серце переможе». А між тими двома часами маємо ніби один міст.
Вона, наша Мама, хоче, щоб ми повернули молитву в сім’ї. Вона говорить, що нічого настільки не може з’єднати сім’ї, як спільна молитва, і повторює, що батьки мають велику відповідальність за своїх дітей, тому що вони є ті, хто б мав виплекати коріння віри у своїх дітей. А це можуть зробити, пішовши спільно на Службу Божу, через спільну молитву. Ми не можемо говорити дітям про важливість Служби Божої, якщо вони не бачать, що вона для нас на першому місці. Не можемо говорити про важливість молитви, якщо не бачать нас, як ми молимось. Бо діти роблять лише те, що бачать удома. А вони б мали бачити, що в тата й мами є Бог на першому місці. Коли наші діти виростуть і підуть з дому, вони можуть жити всупереч тому, чого ми їх навчили, але через нашу любов, молитву, приклад, вони повернуться, бо ми посадили коріння. Тому є важливо, що бачать удома.
Я пам’ятаю, що коли було це об’явлення, коли Богородиця просила, щоб ми постили й у середу, візіонер Яків ще не мав 10 років. Коли Богородиця сказала, щоб ми постили й у середу, і залишила нас, він стурбовано нам, іншим візіонерам, сказав: «Надіюся, що Вона на цьому зупиниться». Я не знаю, як ви, відноситесь до посту, але у нас, у Меджуґор’ї, найбільше опираються тому, наші брати й сестри з Італії. Для них це найважче. Наприклад, коли я говорю про піст американцям, вони мають завжди лише одне запитання: «Можна хоча б каву зранку?» Тому що вони п’ють велику півлітрову каву. А я завжди зроблю серйозний вираз обличчя й кажу: «Можете, але дуже рано, перш ніж прокинеться Богородиця, щоб вас часом не бачила». А брати й сестри з Італії мають тисячу запитань: Чи можна їсти звичайну пасту (спагеті)? Чи можна їсти хліб із маслом і оливками?
Найцікавіше було, коли була одна футбольна команда з Італії, я не розуміюсь на футболі, але говорили мені, що вони є відомими. Я їм говорила про послання Богородиці, коли розповіла про піст, один відомий футболіст устав і сказав мені, дуже серйозно сказав, без жартів: «Я думаю, ти добре не зрозуміла. Думаю, що Богородиця хоче від тебе, щоб ти постила, а не ми». І тоді я відповіла, що, може, я добре і не зрозуміла.
Важливо є, щоб ви спробували йти з Богородицею. Коли впадете, Вона подасть руку. Вона тобі допоможе, щоб ти продовжував. Я вам хотіла сказати як сестра: не витрачайте часу на те, що будете оцінювати свою молитву. Багато паломників мені говорять: «Коли молюсь, мої думки розлітаються на всі сторони». Я завжди відповідаю: лише продовжуй, тому що твоя молитва – це є твоя розмова з добрим Богом. Сьогодні говориш про щось гарне, завтра
Одного разу о. Славко Барбарич мені розповів, що прийшла до нього одна жінка й сказала: «Отче, коли я молюсь, мої думки завжди втікають». А він їй відповів: «Цих проблем не мають хіба ті, що не моляться». Це означає, що ми повинні наполегливо молитися, а все інше оцінювати буде Бог.
Богородиця бажає, щоб ми сповідались принаймні один раз на місяць. Вона говорить, що немає на землі людини, яка б не потребувала щомісячної сповіді.
Вона просить, аби в сім’ях було Святе Письмо.
Багато паломників думають, що для мене вже є звичним протягом стількох років мати об’явлення. Але мушу вам сказати, що це не є так. Для мене кожний раз – як перший раз. Завжди велике піднесення, яке можу заспокоїти хіба в молитві. Коли я з Богородицею, Вона є Тою, Хто веде нашу розмову. Не я. Я відчуваю в собі, що можу запитати, а чого не можу питати. Я ніколи до Неї не доторкнулась, ніколи і Вона до мене. Бо можу Її бачили й сто років, але я завжди знаю, що Вона є Матір Божа, а я хіба одна з тих, хто ходять по цій землі. Я не маю слів, щоб описати вам відчуття, які я маю, коли я з Нею. Думаю, що це рай.
Усі матері мене зрозуміють, коли скажу: і я мама, і, як кожна мама, я б віддала своє життя за своїх дітей. Але коли я з Богородицею, я їх не згадую. Я взагалі не знаю про те, що маю дітей. Хочу лише одного: щоб Вона на мене дивилась і щоб я дивилась на Неї. Не маю інших бажань. А потім можете спробувати зрозуміти мій біль, коли Вона мене залишає. Маю силу сказати послання, а потім я усамітнююсь – і лише молитва мені допомагає в тому, щоб я зрозуміла, що так має бути. А це не легко. Якби не було Божої допомоги, не знаю, як би ми це взагалі витримали – бачити Її, усю ту любов, яку Вона має на своєму обличчі до кожного з нас, а потім – жити це життя. Але з Божою допомогою, з молитвою, зі Службою Божою – так, як говорить Богородиця в посланні. Ісус нам свою любов показав, віддаючи Своє життя за нас. Знову і сьогодні Він кожен раз дається в Службі Божій. І тут ми, котрі говоримо, що є Божими дітьми, мали б черпати силу з нашим Ісусом під час Служби Божої.
Одне є говорити про Меджуґор’є, а зовсім іншим – бути в Меджуґор’ї. По-іншому є, коли піднімешся на Подбрдо, коли клякнеш перед Нею й лише просто мовчиш і відчуваєш Маму. Або вийдеш на Кріжевац, потрібно багато болю, поки вийдеш на Кріжевац. Але потім – той мир, той мир, який може дати лише Ісус. Тому кажу, що є зовсім іншим говорити про Меджуґор’є, а зовсім іншим жити в Меджуґор’ї.
– Можете сказати, як на вашу думку, буде виглядати перемога Непорочного Серця Богородиці?
– Я можу сказати лише те, що можу сказати. І знову матері мене зрозуміють. Ми, матері, не можемо бути щасливими, наше серце не може сказати, що воно є щасливим і що воно перемогло, коли наші діти не є щасливими. А я це бачу таким чином. Наша Небесна Мама говорить: «Моє Серце переможе». Це означає, що й ми, Її діти, будемо з Нею щасливі.
– Чи ви мали можливість зустрітися зі Святим папою Іваном Павлом ІІ, а також із папою Бенедиктом XVI та папою Франциском?
– Мала честь зустріти лише Святішого Отця Івана Павла ІІ, а папу Бенедикта XVI та папу Франциска – ні. Яка була ця зустріч? Відчула, що розмовляю зі святою людиною, тому що та любов, яка була в його очах, – така є у святої людини. Він мені сказав: «Знаю про все й за всім спостерігаю. Проси паломників, щоб вони молились за мої наміри. І Меджуґор’є є надією для цілого світу». Це можу сказати.
– Як можете жити з усвідомленням, що знаєте таємниці, які вам передала Богородиця? Не зв’язує вас це?
– Я завжди весела, тому що мій Бог є зі мною. І що погане зі мною може трапитись? Чому всі думають, що має бути все погано? Наша Мама прийшла, щоб нам допомогти, щоб нам показати правильний шлях, щоб нам дати надію. І тому не бійтеся, бо правдива віра не є та, що виходить зі страху. Закінчиться страх – і закінчиться віра. Правдива віра виходить із любові. Я вам це говорю, як сестра. Відкрийте своє серце нашій Мамі. Нехай буде Ісус на першому місці – і нічого не бійтеся.
– Мір’яно, священник, який має прочитати таємниці, які ви отримали, має більше ніж 70 років. Думаєте, що ми живемо в останні часи?
– Це неправильно витлумачено. Ви точно говорите про о. Петара. Ми з о. Петаром знайомі від початку об’явлень. Я відразу його полюбила, тому що він завжди піклувався про бідних. Але я не є тою, хто скаже, хто має прочитати таємниці. Можу хотіти, щоб це був о. Петар. Я лише та, хто це передає. Під час тих 38 років об’явлень Богородиця ніколи не промовила мого імені, Вона лише говорить «дорогі діти». Говорить це мені, як і всім вам. Я лише стараюсь жити тим, чого Вона від мене бажає. Знову було питання, що стосується таємниць. І в Меджуґор’ї паломники найбільше запитують про таємниці. Недавно давала свідчення одній великій групі з Італії, і був там один хлопець, можливо, тридцяти років. І він теж звернувся з питанням про таємниці. Постійно випитував, і цим трохи надокучав. Тож я йому сказала: «Що б це для тебе означало, якщо я тобі скажу, що перша таємниця буде відкрита через 10 днів, а ти завтра помреш». А він думав, що я знаю, що він завтра помре, і почав утікати. Тоді я зрозуміла, що він подумав, побігла за ним і сказала, що я не знаю, коли він помре. Іншу річ хочу цим вам сказати: ми як людські істоти завжди говоримо про майбутнє – що буде, як буде, коли… ? А хто з нас, наприклад, тут між нами, може з упевненістю сказати, що буде завтра жити. Те, чого вчить нас наша Мама, – це те, щоб ми в цю хвилину були готові прийти до Бога, а не говорити про майбутнє. Важливим є те, яке твоє серце і з яким серцем його очікуєш.
– Чи правда, коли віруюча дружина молиться за невіруючого чоловіка, він не потрапить до пекла? Чи побачимо в небі членів своєї родини?
– Мушу сказати одну річ. Я лише візіонерка. Я говорю лише те, що мені Богородиця говорить. В одному посланні Вона сказала, що не існує нічого, чого б ми молитвою Розарію не могли змінити. І постом. Навіть навернути чоловіків. Але це сказала я, а не Богородиця. А чи побачимо своїх у Небі, того я не знаю. Богородиця говорить, що Бог є Той, Хто судить. Я не знаю.
– Чи мали ви якісь слабкості, гріхи, тягарі, спокуси? І що вам на це сказала Богородиця?
– Мені особисто про моє життя нічого не говорила. Мені було найважче на самому початку об’явлень. Я зростала в гарній сім’ї, де не лаялись, не кричали – була лише любов. Потім почались об’явлення, і я змушена була подорослішати за одну хвилину, бо бачила своїх батьків, як вони терплять, їхні сльози через те, що відбувалось зі мною, тому що вони не могли мені допомогти. І я думала, що мені Богородиця допоможе. Але коли я мала об’явлення, Вона мені говорила всі ті самі речі, що говорила візіонерам у Меджуґор’ї. Нічого не говорила про мене і про мою ситуацію. Було мені важко, але я зрозуміла те, що вам трішки скоріше сказала: для Неї немає привілейованих. Як говорить вам, так говорить і мені: візьми розарій, молися – і Бог тобі допоможе. І це була моя допомога, моя молитва і мій піст, Щоб ніколи не відчувати себе самотньою.
– Як почуваєтесь у Словаччині, оскільки ви тут уперше, і як вам паломники зі Словаччини, які приїжджають до Меджуґор’я?
– Я відверто вам говорю, що почуваюсь, ніби зі своїми братами та сестрами, тому що під час всіх тих років об’явлень Богородиця навчила мене багатьох гарних речей. А однією з них є те, що для люблячого Бога немає національностей. Вона завжди говорить «дорогі діти». Ми всі – її діти тут, на землі. Я тут із вами відчуваю себе, як зі своїми. Коли ми перед цим молились Коронку до Божого Милосердя з монахинями, мені спало на думку ось що. Один хорват тут давав свідчення на дні «Розарій за Словаччину». Потім тут був священник із Польщі, дав своє свідчення. А тепер я. Це означає, що ми всі – як брати і сестри. Якщо сьогодні молимось за Словаччину, маємо всі серцем молитись за Словаччину, що я робила й роблю.
А ви коли приїдете до Меджуґор’я, як паломники – ви прекрасні. Дійсно видно, що ви прийшли шукати Бога, зарядити батарейки і повернутись до щоденного життя. А коли батарейки розрядяться – знову на якесь паломництво, тому що ми є паломниками аж до нашої смерті.
Дякую вам.