Одне з перших послань Матері Божої у Меджугор’є говорить: «Мир, мир, мир повинен запанувати між людиною і Богом і між людьми». Щоб настав мир, нам необхідно виконати деякі умови. Мир – це Божий дар. І щоб цей дар ми змогли прийняти, потрібно підготувати своє серце, якезможе його прийняти. Однією з перших умов миру у нас, миру між нами і Богом є свята сповідь.
Згадаймо деякі з послань Богородиці, в яких Вона кличе нас до святої сповіді: «Сьогодні Я хочу закликати всіх вас до сповіді, навіть якщо ви сповідалися декілька днів тому… Закликаю вас до примирення з Богом. Закликаю вас відкрити двері свого серця Ісусу, як квітка, яка відкривається сонцю. Ви не можете, діточки, досягнути миру, якщо ви не є у мирі з Ісусом… Нехай свята сповідь буде вашим першим вчинком навернення, а потім, дорогі діти, зважитеся на святість. Нехай ваше навернення і рішення на користь святості розпочнеться уже сьогодні, а не завтра. Відкрийте своє серце, дітки, через святу сповідь Богу… Відкрийте ваше серце Божому милосердю в цей час Великого посту. Небесний Отець бажає позбавити від рабства гріха кожного з вас. Тому , дітки, використовуйте цей час і через зустріч з Богом – у сповіді, залиште гріх і зважитеся на святість… Дорогі діти! У цей час зречення, покаяння і молитви знову закликаю вас: ідіть, сповідайте свої гріхи, щоб благодать відкрила ваші серця, і дозвольте їй міняти вас».
Це заклики для нас, що йдуть з материнського серця. Такі прості і вимогливі. У них відкривається глибоке материнське бажання, щоб ми жили повнотою життя і справжнім щастям. Слова послань Богородиці – одночасно, молитва, з якою Вона звертається до нас з надією, що ми почуємо Її слова і втілимо їх у життя.
…Коли гріх через сповідь виходить на світло,
тоді він втрачає свою силу…
Найважче для людини визнати, що віна грішна. Передумовою повернення людини до Бога є її усвідомлення і визнання себе грішною. Людині неможливо осягнути і прийняти відчуття своєї гріховності власними силами і здібностями. Усвідомлення і визнання своєї гріховності – це дар благодаті. Якщо ми дивимося на себе чесно у світлі Божому, то завжди знайдемо в собі “частини” свого буття, що не є у Бозі, не для Бога, які не служать любові. Особливо через свою власну гординю є важко сповідати свої гріхи, однак навіть не це найважче в житті. Просто вимовити якийсь свій гріх у сповіді – недостатньо. Цього замало. Необхідно покинути гріх. І в цьому є проблема. Якби справа обмежувалася лише сповіданням гріха, то це не було б таїнством. Суть таїнства сповіді – це покаяння, також оновлення, навернення, початок нового життя. Таїнство сповіді підрубує самий корінь нашої гордині. Корінь усякого гріха – це гордість, гординя: я хочу бути сам для себе, маю право на себе самого, маю право на свою ненависть і на своє пожадання, на своє життя і на свою смерть. І дух, і тіло людини хворіють через її гординю. Людина у своїй зіпсованості хоче бути, як Бог. Сповідь перед братом, священиком -це досвід глибокого смирення. Вона болить, понижує. Сповідь жорстко б’є по гордині. Стояти перед братом як грішник – соромно, це майже неможливо винести. У сповіді з ганьбою вмирає стара людина, для того щоб народилася нова людина. Ісус на хресті взяв на себе ганебну смерть грішника і тим відкупив нас.
Шлях до воскресіння йде через хрест, через ганебну смерть старої людини і таїнства примирення. Ми не можемо воскреснути, якщо не готові померти. Через страх перед таким умиранням, людина перебуває в спокусі спробувати і в сповіді себе виправдати. А в сповіді потрібно дозволити Богові нас виправдати. Сповідь – це можливість спробувати, що таке любов небесного Отця. У сповіді ми можемо знову пережити воскресіння. Тому що плата за гріх – смерть, а сповідь – це нове життя, яке нам дає Бог. Це означає пережити і почути слова Отця: «Цей мій син, моя дочка були мертві, а зараз ожили».
Гріх – це духовна реальність, що нас ставить в конкретне відношення до Бога. Якщо людина віддаляється від Бога і Його світла, тоді й гріх стає невидимою реальністю, яка змушує її гнити і вбиває її. Без Бога ми опиняємося в духовній темряві. А гріх не виносить світла і тому піддає гниттю все людське життя. За допомогою сповіді в пітьму серця входить світло Євангелія. Коли гріх через сповідь виходить на світло, тоді він втрачає свою силу. Висловлений і визнаний в таїнстві сповіді гріх стає безсилий.
Тож наважмося померти для себе, щоб знайти повноту Христового воскресіння. Папа Павло VI називав сповідь «таїнством смирення і радості». Нам необхідна смиренність, щоб визнати власну убогість, щоб пережити радість прощення. Однак прощення – це радість не лише для нас, але передусім для Бога, що ми повернулися до Нього.
Нехай Марія, смиренна слугиня Господня, веде нас до повноти життя у Христі.
Молитва:
Пресвята Діво Маріє! Присвячую Тобі все те, що я ще не присвятивТобі, все те що ще не дав Тобі. Візьми все це, прошу Тебе,о Мати! Торкнися, очисти , подолай все в мені, що страхається Тебе і чого я не усвідомлюю. Я хочу прийняти Тебе до себе, в найпотаємнішу глибину свого буття, подібно апостолу Івану, почувши, що Ісус звелів йому з хреста «Сину, ось матір твоя!» Покрий мене Собою, так як Дух Святий покрив Тебе Своїм сяйвом. Амінь.