Усе, що було виголошено досі, особливо молитва Розарію та розважання над його таємницями, а також молитва разом із Марією й молитва до Духа Святого, мало лише один зміст: підготувати наше серце до зустрічі з Божественним гостем. Зараз ми продовжимо роздумувати над окремими частинами Меси й спробуємо щоразу молитися серцем.
Господи, помилуй…
Початок кожної Меси позначено сповіданням гріхів та молитвою за те, щоб у наші душі вилилося милосердя, аби наші гріхи були прощені, аби наша душа зцілилася й ми могли достойно брати участь у літургійній жертві. Наше зізнання своїх слабкостей – це водночас і тріумф Божого милосердя. Нам дозволено прийти й визнати, що ми грішили думкою, словом, ділом і невиконанням обов’язку, і Бог не судить нас, але звертає все це до слави Свого милосердя, прощаючи й допускаючи нас тим самим на святковий бенкет Свого Сина.
Примирення, прохання про прощення мають на меті також мир із Богом та мир із людьми. Аби отримати прощення, ми повинні прощати. Щоб до нас було виявлено милосердя, ми повинні бути милосердними. Євхаристія, Свята Меса – це бенкет, трапеза. Досвід каже, що ми не можемо знаходитися за одним столом із кимось, хто нам не пробачив чи кому не пробачили ми. Тому спершу ми попросимо: Господи, помилуй і прости, і я прощаю всім та хочу бути зі всіма в єдності.
Ми каємося за свої помисли, тому що той, хто дозволяє собі погані думки й наміри, нехай навіть скриваючи їх у серці, відповідальний за них, оскільки вони завжди прояв чи плід недоброго серця. Ми покликані противитися будь-якій поганій думці, бажанню чи намірові. Будь-яке хитання чи загравання зі злом веде глибше в зло та гріх.
Ми каємося за свої слова, тому що вони продовження наших поганих думок і їхній розвиток, а недобре слово вбиває, ранить, збиває зі шляху, наводить пітьму. Погане слово так само небезпечне, як двосічний меч. Сюди відносяться не лише промовлені пусті слова, але й слова добрі, які ми хотіли виголосити, але не знайшли сили, мужності чи достатньо мудрості або спокою: кожна порада, слово потіхи чи настанови, яких ми не сказали, ми включаємо в покаяння за слова.
Усе, що ми зробили поганого, ми включаємо в це покаяння як підготовку до зустрічі в Євхаристії. Кожне серце й душа легко відчувають, що значить поганий учинок чи щодо себе, чи щодо інших, Бога чи творіння взагалі.
Важче відчути невиконання обов’язку, яке стається з нами, тому що це означає не те, що ми чинимо щось погане, але відчути, що ми могли зробити краще. Коли людина починає відчувати невиконання обов’язку й каятися за нього, то це справжня ознака, що вона на правдивому духовному шляху.
Добре було б в особисте покаяння включити також гріхи сім’ї, друзів, Церкви й світу, просити й за них прощення та милосердя Божого.
Обряд покаяння – глибоко людяний і християнський учинок. Він повинен бути особистим та усвідомленим. Тому будь-яка поверховість недостойна людини. Він повинен бути особистим та усвідомленим, тому що це завжди – новий початок. Тому добре пам’ятати, що великий Божественний знак – це любов, Боже прощення.
У Святій Месі цьому обрядові завжди слід відводити достатньо місця, визнавати гріх і визнавати Боже милосердя. Небезпека в тому, що він може перетворитися на порожню формальність, за якою немає жодних змін. Нам не слід починати Меси, якщо в спільноті хтось не готовий прощати або каятися. Якщо цього не відбувається, то постає питання про мету всієї служби.
Пожертвуваний час і серйозність, покаяння, скорбота, але разом із тим так само відкритість на Боже милосердя повинні знаменувати початок Меси в серці кожного вірянина й священника.
Молімося…
О Боже, милосердний Отче! Дякуємо Тобі, що Ти чекаєш мене, як добрий Отець. Я прийшов зі своїми гріхами, зі своїми травмами та страхами, зі своєю гіркотою й бідами – й особистими, і сімейними, і своєї спільноти. Прийми мене до обіймів, Отче! Нехай початок цієї літургійної жертви стане для мене зустріччю з Тобою. Цей світ і все, що відбувається, виснажують мене, позаяк там немає любові. Зараз я хочу зануритися у Твою любов і навчитися славити та вихваляти Тебе.