Ходити чи не ходити
Я усвідомив для себе щось важливе. Я зрозумів, що як священник – хоча нерідко так роблять й інші – висловлював претензії тим, хто не ходить [на Месу], і спонукав інших кликати та приводити їх. Особливо я звертав увагу батьків щодо їхніх дітей, але не знаю, наскільки мої докори збільшили кількість тих, хто приходить. Я схильний думати, що ці заклики не принесли багато користі.
Тому зараз для мене важливіше питання: що я роблю з тими, хто вже прийшов? Як організовую Літургію? Наскільки даю можливість підготуватися собі самому, а потім й іншим? Це здається мені зараз важливішим, ніж закиди та нападки на тих, хто не приходить, оскільки цілком зрозуміло одне: ніхто ніколи не може відмовитися від прагнення миру, любові, справедливості, милосердя, прощення. Коли наші зустрічі з Христом – літургійна жертва – стануть зустрічами радісними, зустрічами, повними взаємної любові та спільної любові до Христа, подяки одне одному та всіх – Христу, тоді відбуватиметься те, чого ми хочемо, щоб відбувалося. Коли ті, хто йде на Літургію, повертатимуться преображеними, люди знову повертатимуться на Літургію. Коли вірні повертатимуться, сповнені радощів, і коли ділитимуться цією радістю, люди приходитимуть по цю радість, яку дає Бог. Якби всі, хто повертається з Меси, глибоко торкнулися того, що сталося на Месі, ішли просити вибачення в тих, хто завдав їм шкоди, або в тих, кому завдали шкоди вони самі, люди приходили б на Месу.
Отже, ті, хто більше не приходить на Месу, не відмовлялися ні від Бога, ні від того, що Господь Бог обіцяв і дає, але частково чи повністю відмовилися від спілкування з тими, хто ніби бере участь, а ніби й не бере участь, ніби прощає, а ніби й не прощає, хто вибрав добро, але часто одразу повертається до зла, хто ніби шукає Царства Божого, але залишається в царстві сум’яття та розладу, служачи справам темряви.
Час для підготовки
Цілий день чи цілий тиждень має бути для нас свідомою підготовкою до життєво важливої зустрічі з Христом на Месі – із Христом, Який хоче з нами співпрацювати й намагається зробити нас здатними до співпраці [з Ним]. Коли людина в глибині душі починає шукати Його, будь-який успіх і невдача, будь-яка радість і горе, будь-яка помилка й гріх стають своєрідною підготовкою до зустрічі з Христом.
Але практична підготовка в Меджуґор’ї відбувається перед кожною вечірньою святою Месою: на ній моляться Розарій, взивають до Святого Духа, моляться та співають Богородичні літанії – про це просить Богородиця. В умовах Меджуґор’я така підготовка організована максимально просто з різних причин, однією з яких є присутність паломників із різних куточків світу. Так, молитва Розарію зрозуміла й без знання мови та разом зі співом коротких звернень або пісень дає людині можливість поступово, але вірно подолати повсякденну розсіяність, зібратися й відпочити, щоб усією глибиною душі усвідомити зустріч із Христом і приготуватися до неї. По суті, Розарій – просто дружні стосунки з Христом і Марією, споглядання Їх та їхнього способу дій як прикладу віри в радості, скорботі та славі.
У Меджуґор’ї ця підготовка займає одну годину, але коли не вдається виділити стільки часу перед Месою в церкві, не можна від підготовки відмовлятися. Коли ведемо машину, ідемо пішки наодинці або в компанії членів сім’ї та друзів, можемо молитися і присвячувати [Богу] те, що відбувається в літургійній зустрічі. Для цього на якийсь час слід було б залишити всі розмови – і почати молитися.
Конкретні наміри й дари, про які можна просити, це, звичайно, любов до Ісуса, віра в Його євхаристійну присутність, любов до Його слова, а також молитва про дар Святого Духа – для себе особисто, інших людей, які прийшли на Месу, і священиків, які будуть її служити. Доречно було б молитися і про внутрішнє просвітлення, щоб зуміти розпізнати перешкоди та опір, що заважають нашій зустрічі з Богом. Також доречно молитися про зцілення ран, які залишилися в душі внаслідок як наших власних гріхів, так і гріхів інших людей проти нас та наших – проти них.