Як відомо, святі молилися й постили. Всі статути чоловічих та жіночих монаших конгрегацій передбачають спеціальний піст щосереди й щоп’ятниці, а також періоди тривалих постів, таких, як Великий піст. Однак, виходячи зі свідчень, які я зібрав, на сьогодні піст зник із практики навіть найстрогіших монаших конгрегацій.
У Церкві відомі приклади людей – Миколая фон Флюе, Терезії Ньюман та відносно недавньої у часі Марти Робін, – які жили однією Євхаристією. Це особлива ласка від Господа. Вони харчувалися тільки небесним хлібом, і тим самим Отець у такий надзвичайний спосіб досвідчує слова Свого Сина: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме» (Йо. 6, 35).
Я не ставлю за мету детально викласти, як постили конкретні святі, але хотів би навести хоча б досвід св. Бенедикта і св. Франциска.
Святий Бенедикт
Святий Бенедикт – батько західного чернецтва. У його правилах життя та в практиці його синів піст довгий час займав дуже важливе місце. Посту дотримувалися протягом усього Великого посту, споживаючи їжу один раз на день, а в інший час, залежно від періоду, постили двічі або тричі на тиждень. Від св. Бенедикта до нас дійшли слова, які стали золотим правилом: «Любіть піст!»
За допомогою посту стають можливими всі решта чеснот, особливо чеснота ціломудреності. Лише про ціломудреність він вирік ті ж слова: «Любіть ціломудреність!» Св. Бенедикт убачає глибокий зв’язок між постом і ціломудреністю. Для ченців бути ціломудреним означає утримуватися від фізичного статевого потягу й перемагати його, що можливе, лише якщо за допомогою посту утримуватися від насолоди їжею. Тому тим, хто подвизається, слід любити піст і ціломудреність – тим він ніби відкидає себе самого і відкривається для глибокого єднання з Богом. Через це він робиться здатним любити Бога і ближніх, як до того закликає Христос. Піст очищує душу і тіло, дає радість і свободу всій істоті. Це нелегко, однак той, хто чинить так, зазнає у власному житті благотворність посту.
Однак із часом піст зник як із церкви загалом, так і з чернечої практики зокрема, навіть у бенедиктинців.
У згаданій книзі «Любити піст» Адальберт де Вог стверджує, що в бенедиктинських монастирях посту вже не дотримуються і бенедиктинці їдять усі три рази на день. Я знайшов лише одну бенедиктинську спільноту в Абаквекві (у Новій Мексиці), де постять так, як писав св. Бенедикт. Це спільнота, яка живе дуже бідно, далеко від будь-якого цивілізованого суспільства. Братія живе своєю працею і молиться сім разів на день.
Хоча причин для того, аби забути піст, можна знайти немало, усе ж жодна не дає достатніх підстав для того, щоб знехтувати досвідом Церкви та чернецтва.
З книги: Славко Барбарич OFM, «Постіть серцем», Глава 6—7.1.
Фото: medjugorje.ws