Коли ми чуємо заклик Богородиці працювати над своїм серцем так, як ми працюємо на полях, нам стає легше зрозуміти, чого саме Вона бажає від нас і як бажає, щоб ми трудилися. Хто працював у полі, знає з власного досвіду одну істину: безплідним буде й божественне насіння, якщо земля не підготовлена належним чином. Марно щось робити, якщо коріння бур’янів повністю не вирване, тому що воно знову почне рости й заглушувати хороше насіння. Хто лише зрідка доглядає за своїм виноградником або за врожаєм на своєму полі, той ніколи не зможе зібрати великого врожаю. Той же, хто постійно очищає, готує землю й своєчасно поливає свій город, той пожне рясні плоди. Незмірно важливо, щоб християнин усвідомив цей заклик й усіма силами захотів працювати над своїм серцем. Немає такого заняття, яке було б занадто важким, якщо людина бачить у цьому сенс. Так повинно бути й із християнином: у цьому випадку він зможе перенести всі внутрішні зусилля й муки задля того, щоб виростити найкращий плід, а ним є любов.
Людська природа володіє незвичайною особливістю: людина стає невтомною, якщо вона натхненна своїми ідеями. Людина дійсно поневолена й виснажена не тоді, коли напружено працює, а тоді, коли не розуміє сенсу своїх зусиль. Проблема полягає не в тому, чи має людина досить сил для здійснення чогось, а в тому, чи має вона щось, щоб привести в дію цю силу. Зрозумілим є також те, що людина в глибині душі невпинно шукає любові, навіть тоді, коли здається, що вона діє проти любові, перебуваючи в ненависті та злі.
Цікавим є той факт, що людина ніколи не може дійти до такого стану або бути настільки зруйнованої особистістю, щоб не відрізняти любові від ненависті, прийняття від відкидання, тепла від холоду, радості від смутку, поваги від презирства. Іншими словами, християнство може зародитися в будь-якій людині, у будь-який час і за будь-яких обставин, тому що людина в глибині свого єства завжди відкрита й хоче насолоджуватися плодами любові та миру.
Тому кожне людське серце є родючим полем для християнства, яке передбачає в собі і очищення, і підрізання, і засадження нового божественного насіння.
Необхідно зрозуміти й наступне: якби людина не знала, навіщо підрізають фруктові дерева, вона, напевно, запитала б: «Навіщо це робити, адже так ми ранимо рослину?» Але всі ми прекрасно знаємо, до чого призводить непідрізання фруктових дерев або виноградника.
Закони людського зросту й зростання в християнських цінностях аналогічні росту й дозріванню, які ми спостерігаємо в природі. Очищаючись, людина пробуджує в собі нові сили, а пробуджуючи та звільняючи їх, людина росте й розвивається. Так само й той, хто не очищається і не прагне зростати, починає деградувати та знищувати себе. Більше того, він знищує не тільки себе самого, а й свою сім’ю, і цілий народ.
Праця на духовній ниві, праця над власним серцем дуже глибоко пов’язана із сенсом життя. Чим вище людина піднімається, тим щасливішою та спокійнішою стає, тим легше їй день за днем вкладати сили в духовний розвиток. Так людина реалізує свій особистий сенс існування.
Коли ж людина нехтує духовним зростанням, людина не знаходить істинного сенсу свого життя та своєї діяльності. Усі її дії й учинки здаються їй безглуздими. І чим безглуздішими здаються їй її дії, тим глибші рани її серця. Чим глибші рани людини, тим більше вона віддаляється від оточення й від себе самої. Тому можна сміливо сказати: або робота над серцем і життя або бездіяльність і смерть!
«Дорогі діти! Усе має свій час. Сьогодні вас закликаю, щоб ви почали роботу над своїми серцями. Тепер завершились усі роботи в полі: ви вмієте знайти час для того, щоб вичистити найбільш занедбані місця, та серце залишаєте осторонь. Працюйте більше і з любов’ю очищуйте кожну частину серця. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (17 жовтня 1985).
«Дорогі діти! Сьогодні хочу вам сказати, щоб ви почали працювати над своїми серцями так, як працюєте на полях. Працюйте й перемінюйте свої серця, щоб у ваших серцях замешкав новий дух від Бога. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (25 квітня 1985).
Робота над серцем (Славко Барбарич, OFM)
