Кожним посланням Небесна Матір веде нас до Ісуса. Сьогоднішнім посланням Вона підводить нас до Ісусових притч про сіяча, поле та кукіль. Що посіємо, те й пожнемо, – учить нас Святе Письмо, природа та життя.
Ми перебуваємо в ролі сіяча. Ми вибираємо, що сіяти – добро чи зло. Добрим насінням є Слово Боже, – учить нас Ісус. Саме тому одним із головних послань Марії є завдання щодня роздумувати над Євангелієм.
У молитві зі Словом Божим відбувається глибоке оновлення серця. Це наша відповідь на заклик Церкви в благодатний час Великого посту: “Наверніться і вірте в Євангелію”. Молитва серця – це завжди оновлення мислення, зустріч із Богом, Який є абсолютним добром. Усе, що Бог створив і робить, є тільки добро. З ким ми є, тими й стаємо. Після щирої молитви ми стаємо добрими, приносячи плід радості та єдності з Богом.
У молитві ми черпаємо сили, щоб здійснити те, про що говорить апостол Павло у своєму Посланні до римлян: “І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале” (Рим. 12:2). Марія каже нам, що кукіль оволодів багатьма серцями й вони стали безплідними. Так ясно та конкретно Небесна Мати назвала нам те, що відбувається з нашими серцями.
Зерно куколю дуже схоже на пшеницю. Його коріння переплітається з корінням пшениці, і його не можна вирвати, не вирвавши з корінням зерна. Кажуть, що кукіль є найвідомішим бур’яном у християнстві. Це найвідоміший і найменш відомий бур’ян, економічно важливий і дуже рідкісний, декоративно вражаючий та отруйний, по суті. І найбільший парадокс полягає в тому, що він захищений законом і водночас його ліквідація є ним закріплена, як необхідна.
Звідки ж узялося стільки куколю? Ми запитуємо, як і схвильовані слуги запитували Ісуса в притчі про Царство Небесне (Мт. 13:24-30).
Звідки ж узявся кукіль посеред сім’ї, яка прагне мати Ісуса в центрі? Звідки ж узявся кукіль у Церкві? Чому його так багато у світі? Ісус відповідає нам в особі господаря: “Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов. І сказали йому слуги: “Хочеш, ми підемо, його виполемо?
Ні! – каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню” (Мт. 13:25, 28-30).
Ми часто відчуваємо біль, спостерігаючи за світом і зростаючою присутністю зла. Ми відчуваємо себе безпорадними. Ісусове повчання полягає в тому, щоб не дозволити заглушити себе куколем, злом. Ми не маємо дозволяти йому зупинити наш ріст. Навпаки, ми повинні бути ще сильнішою пшеницею. Бути вірними в конкретній любові, терпеливими й очікувати. Бути зосередженими на любові. Ми не можемо зупинятися в любові. Зосереджуймося на любові. Божа любов ніколи нічого не зруйнує. Вона має останнє слово – і переможе.
Богородиця повторює це нам у Своєму останньому посланні: “Тому ви, дітоньки, будьте світлом, любов’ю і Моїми простягненими руками в цьому світі, що прагне Бога, Який є любов’ю”.
У Її словах заховано стільки надії та вихід. Марія, навіть серед отруйного куколю, ніколи не втратила віри в силу Божої любові.
У цей благодатний час Великого посту особливо закликає нас до молитви біля підніжжя Хреста. Вона каже нам: “Не втрачайте надії, адже Бог любить Свої сотворіння. Він хоче вас спасти – одного за одним через Мої приходи сюди. Дорогі діти, і сьогодні закликаю Вас на дорогу святості. Моліться і відкрийтеся Божій волі”.
Завдяки Маріїному світлу, Її любові та простягнутим рукам ми вчимося бути частими споглядальниками страждань Господа на Хресній дорозі, перебуваючи разом із Нею біля підніжжя Хреста.
Молитва
Маріє! Дякуємо Тобі за шлях, який Ти показуєш нам у цей час. Допоможи нам молитися серцем, відновити нашу рішучість до добра. Ти все своє земне життя, навіть у найважчих випробуваннях, була зосереджена лише на любові. Ми так хочемо бути схожими на Тебе, бути Твоїм світлом, Твоєю любов’ю, Твоїми простягнутими руками. Формуй нас у любові, терпеливості та очікуванні в конкретних ділах любові до кінця. Амінь.