Протягом усіх років своїх об’явлень Діва Марія говорить нам те, через що перейшла Сама під час Свого земного шляху. Вона прожила Своє життя, шукаючи і відкриваючи Божу волю. Безперестанку утверджувала Свою довіру до Бога. Конкретних ситуацій та слів Діва Марія не розуміла відразу й повністю, але переживала їх у вірі та молитві. Коли після трьох днів пошуку Вона знайшла дванадцятилітнього Ісуса в храмі, Він їй відповів: «Чому ви мене шукали? Хіба ви не знали, що я маю бути при справах Отця мого?». Євангеліст Лука записав, що вони не розуміли тих слів, але Марія над ними роздумувала і зберігала у своєму серці. Марія жила своїм повсякденним життям. Надзвичайність Її життя полягала не в тому, що вона була звільнена від повсякденних турбот і тривог, але в тому, що все Її єство було вільне для розмови з Богом і прийняття Його волі.
Повсякденність Її життя видно зі Святого Письма. Видно це з Її запитання: «Як воно станеться, коли я не знаю мужа?» Видно в Її поспіху відвідати тітку Єлизавету, де разом із нею славить Бога, Який вивищує покірних. Це проявляється і в тому, що Марія залишилася в Єлизавети, поки та не народила, щоб їй допомогти в день пологів. Ця повсякденність виявляється і в послусі законам. У Кані Галилейській, як жінка, вона присутня на весіллі та просить Ісуса допомогти. Під хрестом і після Його воскресіння Вона не відокремлювалась і не вивищувалася, але разом з іншими жінками й апостолами зростала у вірі спільноти. Марія була повністю занурена в життя. Вона ніколи не відривалася від кривавого, болісного й немічного життя, але прийняла все і перемогла через віру в Свого Сина.
Марія не вимагає від нас утечі від повсякденного життя, але каже нам прийняти його за Її прикладом, щоб разом із Її Сином Ісусом переобразитися, навернутися і змінитися, бо тільки тоді зможемо бути закваскою кращого життя для інших.
Марія жила на землі, але була Вся поєднана з Богом. Вона вірила в можливість того, що Ангел зійшов із неба і сповістив Їй про те, що вона стане Матір’ю Сина Божого. Вона вірила в натхнення і слова Бога. Тому вірить у те, що пастухи говорять про Її дитину, й тому, що говорять мудреці. Вона вірить снам Йосифа та слухає його. Вона слухає старця Симеона в храмі, як той говорить, що меч болю прошиє Її душу і що розкриються наміри багатьох сердець. Вона змовчала, коли Ісус сказав Їй, що мусить бути в домі Отця Свого. Приймала Його смерть із довірою як знак із неба і Божий план. У тому розумінні вона прийняла Івана й нас за своїх дітей. Щоденні події не відділяли Її від Бога і не заважали Їй роздумувати над Його словами, а допомагали роздумувати, спонукали до молитви, щоб отримати від Бога розуміння і вирішення ситуацій, у яких живе.
Кожна подія була для Неї заохоченням до мовчання, молитви й навернення до Бога.
Марія промовляє до нас Своїм життям. Її життя не перестає бути світлом і дороговказом нам, що перебувають на дорозі до цілі. Слова Її послань – це відблиск і поклик материнського серця, щоби спрямувати нас дорогою, яка веде до Бога.
«Дорогі діти, …більше моліться, а менше говоріть», – каже нам Марія в цьому своєму посланні. Вона добре знає, що серце не може досягти миру говорінням, аналізуванням, спекуляцією. Мир осягається через довіру до Бога. Довіра зростає в молитві. Немає іншого шляху до Бога, окрім як через молитву.
Молитва
Діво Маріє, Ти, що прожила життя, таке подібне до нашого життя, навчи нас жити, молитися, вірити. Нехай Твій приклад заохотить нас переживати з Богом усі події нашого життя. Нехай події – чи то сумні, чи то радісні – будуть заохоченням до ще сильнішого навернення до Бога в мовчанні та молитві. Заступайся за нас, Маріє, Ти, що є повна благодаті, повна Бога і вся звернена до Бога.
Дякуємо Тобі, Царице Миру, за Твою материнську опіку, Твоє слово і заохочення. Дякуємо Тобі за кожне серце, яке прийме серйозно Твої слова і житиме за ними.