Послання, із якими звертається до нас Діва Марія протягом усіх цих років Своїх об’явлень, прості, але водночас вимогливі. Вона очікує від нас усього – цілого серця, довіри, бо і Вона сама віддала Богові все.
Про це казав також св. Іван-Павло ІІ: «Без вагань стверджую, що будь-яка пастирська ініціатива повинна виходити з необхідності освячення».
І сам Господь закликає нас: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5: 48).
Усі в Церкві покликані до святості. Як зауважує мати Тереза, «святість – не розкіш для деяких, але завдання для всіх». «Неправильно вважати, що [ідеал християнської святості] передбачає надприродний спосіб життя, який під силу лише «великанам» святості. Шляхи освячення різноманітні, і підходять покликанню кожної людини», – пише Папа й вимагає, аби ця висока міра повсякденного християнського життя була знову практично в здійсненний спосіб запропонована всім.
Ми можемо дивуватися Ісусові, Божій Матері й стільком святим, спостерігати за ними збоку й не відчувати, що те ж стосується й мене, мого життя й мого сенсу існування тут, на землі. Можемо подумати: легко було Ісусові, Божій Матері, святим, які були людьми винятковими, а я тільки слабкий, грішний й пересічний.
Сьогодні непросто бути людиною, не те що святим. Усе довкіл та й навіть у середині нас убиває будь-яке стремління й потребу у святості, схиляє до посередності, апатичності й безпомічності, до того, аби бути, як усі інші. Святість сприймають зі страхом або мають про неї спотворене уявлення.
Можемо і говорити: ну що ще Бог, Богородиця хочуть від мене? Я вірю в Бога, належу до Церкви, роблю добрі діла для інших і Церкви… Усе це добре й правильно, але необхідне й уподібнення до Того, кого ми любимо.
Прагнення до святості означає стремління бути якомога подібнішими до того, кого ми любимо, а саме до Бога, джерела любові. Перший крок до освячення полягає в тому, аби захотіти стати святим. Не в порожній ілюзії, але конкретним бажанням бути завжди Божим. Коли ми любимо Бога по-справжньому, як найвище й найбажаніше благо, то неминуче хочемо пізнати й виконати Його волю. При цьому Його безмежну любов ми сприймаємо й переживаємо своєю обмеженою волею й любов’ю.
Навернення – справа не людська. Інакше нам не були б потрібні ні Бог, благодать і прощення, ні Ісусів акт спасіння (страсті, смерть, воскресіння). Насамперед це дар Божий, але такий, який потребує нашої співпраці. Живучи в гріху й без Бога, у конфліктах, суперництві, заздрості, ми шукаємо себе й інших, а натомість отримуємо порожнечу, гіркоту, невдачі, нещастя. Устремління до навернення полягає в цілковитій самовіддачі. Те, що переживаю з Богом, Церквою й спільнотою, я не хочу впустити крізь пальці.
Бути Божим і не бути щасливим, сповненим задоволення і життя – неможливо. І так само неможливо бути Божим і не служити добру та тому, що утверджує життя. Ця єдність із Богом виражається по-різному, але свою глибину й силу вона набуває особливим чином через молитву як вираження належності Богові.
МОЛИТВА: Пресвята Діво Маріє, повна благодаті, дякую за Твоє терпіння й неустанну любов, що не відступає від нас і тоді, коли ми самі ухиляємося від себе й Бога. Дякую, що не перестаєш нас кликати й тоді, коли ми, маючи вуха, не чуємо. Мати надії й віри, Ти не перестаєш вірити й надіятися, що ми нарешті почуємо й сприймемо всерйоз Твої прості материнські слова, котрі линуть із Твого Непорочного Серця, аби Ти могла наповнити нас тією любов’ю, яку бажаєш нам дарувати.
Доручаю Тобі всіх, у кого не залишилося більше сил на шляху освячення й навернення. Споглянь на всіх, хто відступив, думаючи, що все даремно й не має змісту. Підтримай нас, укріпи наші серця й волю, аби ми зі ще більшою рішучістю слідували за Тобою й свідчили про Твою присутність, яка дарує мир, світло й новизну Божого життя. Амінь.