Ми з мамою, напевно, ніколи не забудемо того дня, коли дізналися про Третю міжнародну зустріч для людей-інвалідів у Меджуґор’ї. Наша Небесна Мама запросила нас у цю подорож 8 вересня, саме тоді, коли весь католицький світ відзначає День Її народження. Ми вдячні нашій добрій знайомій, яка запропонувала нам цю поїздку, оскільки сама не могла поїхати. Вона коротко розповіла про Меджуґор’є, і щось підказувало мені: “Ти повинна там побувати …”
Перед поїздкою було багато всяких перешкод, спокус: то я захворію, то серцем оволодіє страх, як все це буде, чи впораємося, адже у нас не було досвіду далеких поїздок … Проте організатори відповідали на всі наші запитання, допомагали в будь-яких дрібницях, і нарешті ми наважилися. Дуже добре пам’ятаю перший ранок в Меджуґор’ї. Тоді Ісус і Марія показали мій найбільший страх і гріх недовіри. Автобус, у якому ми їхали, виявився з вузьким проходом, і щоб входити та виходити з нього, мені була потрібна допомога. Я не знала інших рук, крім маминих, і тому дуже боялася будь-яких подій. Але зупинок в дорозі і в самому Меджуґор’ї було багато, тому доводилося їх приймати і віддавати страх Богу. Більше того, коли я просто прийняла, що зараз так потрібно, все стало набагато простішим. Схоже відчуття страху відвідувало мене і в день презентацій країн-учасниць фестивалю, коли нам із дівчатками з групи треба було презентувати частинку тексту. Пам’ятаю, тоді дуже ясно побачила свою невпевненість. Зрештою, мене вмовили, і виступ відбувся. Не важливо, як я при цьому виглядала (хоча боялася чужої думки, боялася підвести своїх), важливо те, що ми це зробили разом, у славу Ісуса, Марії і всього Меджуґор’я. І я ще яскравіше побачила, що моя головна проблема – брак довіри Богові.
Напевно, найяскравішою подією стало для мене перебування на горі Об’явлень Подбрдо, куди мене підняли хлопці з громади «Ченаколо». Ніколи не забуду цього дня! На вершині було дуже вітряно, а під час молитви Вервиці почався дощ, до якого ми виявилися не готові. Мама і ще одна дівчина з групи намагалися мене хоч якось зігріти, але все одно було дуже холодно. Почалася молитва, під час якої дівчина тримала мене за руку, і ми разом молилися Розарій. І в якийсь момент я відчула, що моя рука потепліла! До цього вона була холодною. Матусенька Марія зігріла мене! Зігріла силою Вервиці, силою молитви і силою Материнської любові. Того дня після молитви встановилася суха сонячна погода! Ще пам’ятаю наші з мамою сльози на вершині гори. Я думаю, це були сльози одкровення і радості: «Дорогі діти, якби ви знали, як сильно Я вас люблю, ви б плакали від радості».
Ці дні допомогли мені зрозуміти, що все в житті йде згідно із задумами Ісуса і Марії і що я знайшла своє покликання. Я вивчаю іноземні мови, вчуся на факультеті філології в рідному місті.
Ці дні дали мені можливість поспілкуватися з людьми з різних куточків світу, поговорити трохи італійською, англійською, дізнатися кілька слів хорватською. Часом слова самі вилітали під час розмови, не знаю, як, але це великий дар – Божа єдність. Великий дар Меджуґор’я. Великий дар пізнати любов усієї Святої Трійці, любов людини до свого ближнього, а ще – дар пізнати, що ні Небо, ні люди не відштовхують тебе через інвалідність, лише твої власні вади і рани власного серця. Прийшло усвідомлення, що якщо ти з Богом, із Марією, то все йде правильно, незважаючи на труднощ…
Ми з мамою висловлюємо сердечну подяку всім, хто здійснив цю поїздку: нашій чудовій групі, яка підтримувала мене, нашим дорогим отцю Арнісу і Оксані, які навчали, оберігали, всім нашим хлопцям-волонтерам, хлопцям із общини «Ченаколо» за можливість побути з Мамою Марією віч-на-віч у прямому сенсі, за їх Божу дружелюбність. Усім, хто приймав і піклувався про нас. Нашим дорогим Терезі й Інеті та, звичайно ж, Ісусу й Марії за цю можливість. Слава! Зараз молимося про намір відвідати Меджуґор’є влітку.
Яна, Латвія