Із 7 до 10 листопада в Меджуґор’ї пройшли Дні духовної віднови для подружніх пар, у яких взяли участь 300 учасників із 15 країн, зокрема з України, Латвії, Словаччини, Польщі, Італії, Німеччини… Тема зустрічі була «Жити Словом Божим» (Лк. 24:45). Свідоцтва учасників днів духовної віднови для подружніх пар:
«Лектор Йоозефіна, у ній є заряд, її покликання – це дійсно Боже покликання. Сама по собі, без Бога, вона не могла б дати таких добрих порад, відповідей на різні складні сімейні ситуації. Мені сподобалося, що коли вона не могла знайти відповіді, просто розгорнула Біблію й прочитала, що розгорнулося. А ті слова, які вона прочитала, вони дуже допомогли людям. Без молитви, без Господа Бога, без Богородиці ми просто люди, прості, слабкі люди. Хочеться частинку Меджуґор’я, того світла, що ми отримали тут, узяти з собою й нести у світ. Ще з лекцій я винесла, що кожна людина повинна починати міняти насамперед себе, не відповідати на зло злом, а тільки добром».
«Я в Меджуґор’ї вже вдруге. Знову Діва Марія запросила мене, але цього разу і мою дружину. Коли приїжджаєш сюди, то потрапляєш у цілковито інший світ, у якому немає місця для зла звичайного світу. Головне, що я виніс із цього семінару, це те, що необхідно любити. Любити Ісуса Христа, любити свою найближчу половинку, підтримувати одне одного, вірити одне одному й допомагати».
«У житті нічого не буває випадкового, але на все є Божа воля. І ті шляхи, якими ми йдемо, приводять нас туди, куди нас хочуть привести Богородиця й Ісус. Я дуже вдячна всій команді, яка організовує такі паломництва. Коли мій чоловік повернувся з війни, перших півроку… не знаю, чи було мені колись тяжче, ніж тоді. Я дуже вдячна всім керівникам, що після того, як мій чоловік уперше поїхав до Меджуґор’я, то повернувся зовсім іншою людиною. Тут він зустрів Бога, цілком змінився й тепер привіз мене сюди, на цей семінар. Я знала, що ми різні, але не знала, що все це потрібно віддавати Богові в молитві. Молитва й подружнє життя в мене були розділені, а тепер із чоловіком ми провадимо разом духовне життя й хочемо старатися жити по-новому. Усім велике спасибі!»
«Спершу я хочу сказати, що був на війні. Перед тим, як іти туди, я висповідався. Священик наприкінці сповіді мені сказав, що Ісус буде вести мене. На війні я опинився в одному дуже важкому бою. Нас оточили, і здавалося, що нереально вийти з цієї ситуації живим. Моя дружина в цей час удома вишивала ікону Богородиці. Ця ікона просякнута її сльозами й молитвами за мене. Коли вона закінчувала вишивати останній шов, саме в цей час нам вдалося вийти з оточення. Я про це дізнався пізніше, коли повернувся з додому. Хочу подякувати своїй дружині, священикам й усім, хто молився за мене. І зараз із вдячністю Божій Матері ми приїхали сюди, на цей семінар. Я хочу приїхати ще раз, але зі своїми дітьми та привести сюди свою тещу».
«Останні чотири роки я став дуже агресивним, на все агресивно реагую й дуже швидко можу спалахнути. Не можу сказати, що я зараз у Меджуґор’ї змінився, тому що за чотири дні семінару змінитися неможливо, але молитва, св. Меси, проповіді, лекції допомогли мені згадати про те, про що я вже давно забув, але про що знав колись. Дуже сподіваюся, що повернуся сюди знову й уже розкажу про те, як Меджуґор’є змінило мене та мою сім’ю. Дякую всім!»
«Коли ми сходили вчора на гору Кріжевац, мене дуже зворушило, що деякі люди йшли босоніж. Я всю ніч не спала, думаючи про те, що сьогодні на гору Об’явлень обов’язково піднімуся босою. Ми йшли з чоловіком, тримаючись за руки. Мені це нагадало, як у житті: ти йдеш, каміння, спотикаєшся, і чоловік підтримує тебе, і тоді йти легше».
«Найкрасивіше в людині, «святеє святих» – це місце, де живе Бог, і дуже сумно, коли чоловік не може побачити, що найкрасивіше в його дружині. Коли ти йдеш до причастя, а твій чоловік ні, то це дуже боляче. Коли я їхала сюди, то мала надію, що чоловік піде до сповіді, хоча й знала, що за це треба довго молитися. Богородиця зробила мені цей великий подарунок. Останнього вечора семінару мій чоловік сказав: «Я хочу тебе втішити. Тільки що я йшов разом із нашим священиком й по дорозі йому посповідався». Сьогодні, коли ми разом причащалися, було таке відчуття, яке можна порівняти з красивим озером. Воно предивне, глибоке, але в ньому не видно дна. А коли причащаєтесь разом, сходить сонце й освічує його аж до самого дна».
«Цей семінар – це подарунок від Бога. На семінарі я усвідомив, що сім’я – це маленька церква. Це нова маленька «церква», частина великої, де виростають діти, аби потім заснувати свою «церкву».
«Протягом семінару я зрозуміла, що повинна вирішити, вирішити пробачити. Я вирішила простити й відкинути всі образи. Це було дуже тяжко, тому що їх було дуже багато. Але після цього прощення я відчула себе щасливою, і мій чоловік теж. Дякую всім, хто молився за нас. Надіємося, що приїдемо сюди знову».
«На семінарі я заново полюбила свого чоловіка, як Божий дар».
«Побувати в Меджуґор’ї – це велика милість та відповідь на поклик Божої Матері. Особливо мене вразили цього разу лекції Йозефіни. Вони заставили задуматися про багато речей. Наприклад, про те, що ми, чоловіки й жінки, по-різному сприймаємо одні й ті ж речі, по-різному реагуємо, про те, як я, помітивши, що чоловік зробив щось хороше, буваю скупа на похвалу. Я зрозуміла, що не потрібно чекати, коли інший щось скаже чи зробить. Завжди потрібно починати із себе, тому що шлюб – це жертва та внутрішня боротьба щодня. Кожен буває по-своєму правий, і треба вміти вислухати до кінця. Не слід дорікати одне одному через те, що вже трапилося, але просити Бога про дар прощення. Саме в шлюбі ми стаємо сліпими й глухими, коли концентруємося на собі, коли не віддаємо, не довіряємо й не звертаємося до Бога. Без молитви, адорації та сповіді своїми силами ми не зможемо нічого змінити, тому що без Бога людина нічого не може. Дякую Господеві за ту роботу, яку Він здійснює з моїм серцем та зі всіма, хто за нас молиться».
«Перше враження про Меджуґор’є – чисте повітря, гори. На душі чисто, світло, радісно. Чудові реколекції. По приїзді додому хочеться стати іншим подругом. Три дні пролетіли, як мить. Треба від’їжджати. Знову автобусом проїжджаємо ті ж гори. А на душі такий сум, туга. На очах сльози. Таке відчуття, що віж’їжджаєш від рідної неньки. Так, напевне, воно і є. У Меджуґор’ї дуже сподобалося. Якщо на те буде Божа воля, приїду ще раз».