«Мир вам!» – ці слова, якими воскреслий Ісус привітав Своїх учнів, стали темою 20-го міжнародного семінару для священиків. З 6 до 11 липня Меджуґор’є стало домом і місцем духовного оновлення для 400 священиків та семінаристів з 23 країн.

Семінар проводив отець Іван Мандурич. Він народився неподалік від Меджуґор’я, у селі Посуш’є в сім’ї, яка мала 10 дітей. За освітою — архітектор, кілька років активно провів у Вітчизняній війні, працював на державних службах і в приватному секторі. Однак у душі відчував прагнення чогось більшого, заклик до служіння Богу. У віці 37 років вступив до ордену Товариства Ісуса. Висвячений на священика у 2009 році. Зараз отець Іван служить у базиліці Серця Ісуса в Загребі, активно займається духовною формацією молоді.

Ось декілька свідчень з семінару.

Ділячись враженнями і пережитим у ці дні, священики були одностайні в тому, що через слова і серце, а головне, через свідчення отця Івана Мандурича Господь із новою силою запалив вогник Своєї любові у їхніх серцях. Як сказав один священик із Польщі, ведучий семінару говорив настільки просто, по-людськи й серцем, що запалив навіть його, літню людину. І цей Божий вогник тепер горітиме з любові до інших.
Священик, який говорив від імені групи з Франції до цього додав, що в лекціях ведучий показав своє життя. І це нагадало йому слова Папи Павла VI, актуальні й сьогодні. А саме те, що сучасна людина потребує в першу чергу свідків. Вона слухає вчителя тільки тоді, коли той є свідком. Отець Іван — учитель і свідок одночасно. Тема семінару і його життя —  одне. У ці дні в семінарі брали участь священики з усього світу і це було як обличчя Церкви, її єдність у різноманітності. Семінар допоміг оновитися в дусі, йти далі шляхом служіння — священства, до якого покликав Господь. Допоміг глибше усвідомити слова Ісуса: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете», і те, що без молитви неможливо бути священиком так, як хоче того Ісус.
Один із хорватських священиків, у свою чергу, засвідчив, що семінар послужив для нього закликом бути з народом подібно до того, як Мойсей стояв перед Богом і молився за свій народ, захищаючи його перед Богом. Як священик, він часто робив інакше – захищав Бога. Але, в ці дні усвідомив, що Бог —  усемогутній, і Він Сам захищає Себе. А священикові важливо бути з народом, стояти за нього перед Богом у молитві, як Мойсей.

«Те, що найбільше торкнулося мене в Меджуґор’ї — це свідчення сили молитви», – зізнався один з учасників семінару зі Словаччини. Спочатку це були шестеро дітей, які молилися, а через 34 роки Меджуґор’є —  місце, де моляться разом тисячі людей з різних країн. Меджуґор’є для мене є символом сили молитви і невичерпне джерело надії для всього світу».

Своїм свідченням поділився ще один священик зі Словаччини, який в Меджуґор’є приїздить уже протягом 10-ти років. І ніколи не їхав звідси порожнім, а навпаки, щасливішим. Так було й цього разу. «Ми, священики, часто думаємо, що знаємо багато. Я відкрив, що так багато чого не знаю. А найголовніше — це мати любов, яку мав до людей Ісус, коли жив на землі». У ці дні з’явилося бажання робити щасливими людей у своїй парафії, нести їм щастя і радість.

У семінарі брали участь і священики з Польщі. Один із них розповів про те, що приїздив на цей семінар щорічно протягом декількох років. Якось ведучий семінару запитав, хто з учасників отримав покликання стати священиком саме в Меджуґор’ї.

Тоді дуже багато піднесли руки. Особисто він покликання до священства отримав не в Меджуґор’ї, але тут отримав покликання стати священиком-місіонером. Вже 6 років він є місіонером у Республіці Кот-д-Івуар (Острів — Берег Слонової Кістки, Африка). 4 роки тому в Кот-д-Івуар була напружена військова ситуація, передчуття війни. І віряни багато молилися до Богородиці, Цариці миру, про заступництво. Ситуація в країні покращилася, але звідтоді цей священик часто молиться за мир. Він звернувся і до братів-священиків з України, кажучи, що кожен день молиться за мир у їхній землі: «Браття, я щодня молюся за мир. Ми — діти миру і Богородиця — Цариця миру».

Своє свідчення дали також і учасники — священики й семінаристи з України. Цього року на семінар приїхали 111 чоловік. Особливою радістю було те, що в семінарі брали участь представники 3х конфесій: римо-католики, греко-католики та православні. Вони поділились тим, що, безумовно, переживають зараз в країні важкі часи —  війну. І дякували Богові за благодать поклику в Меджуґор’є та за можливість брати участь у духовному оновленні. Для них особливо важливим стало те, що і ведучий духовних вправ сам пережив війну. Вони сказали: «Ми бачили в його серці перемогу миру і Божої любові в усьому, що він пережив. Нас багато приїхало на семінар, і ми змогли прийняти Божий мир у серця і хочемо його нести в Україну. Ми, як пастирі, потребуємо цього. Знаємо, що ви молитесь і просимо вас молитися і надалі, щоб мир Ісуса переміг в Україні».

Прошу ваших молитов, брати-священики, моліться разом з нами за наш народ» – звернувся до учасників семінару також один православний священик. «Щоб дух миру, благословення, примирення увійшов до людських сердець». Він згадав слова святого Августина: «Добре живе той, хто добре молиться». У ці дні ми вчилися добре молитись. Нехай Господь вчить нас молитися, щоб ми не зупинялися в молитві. Нехай наші молитви будуть як жертва Авеля».

Священики з України також звернулися до отця Івана Мандурича за порадою про те, як вони, пастирі, можуть якнайкраще допомагати тим, хто повертається з війни і пережив усі її жахи.

Відповідаючи на запитання, отець Іван закликав священиків передусім працювати над своїм серцем. «Перше, що священик може зробити, —  своєю надією пройти цю мить безнадії. У своєму житті вірити, що Бог може все. Прийняти і те, як Бог веде його народ тепер. І друге. Священик повинен стати тим, хто молиться за добро, як Ісус в Гефсиманії. Бути як Мойсей і тим самим мати здатність підіймати інших. Тоді віра зможе проливатися на народ, у душі людей».

Отець Іван підкреслив, що цей нелегкий час насамперед для священика має стати часом інтенсивної молитви. По-перше, працювати над собою, щоб не приймати і не запускати ненависть у своє серце. Вірити любові, а не ненависті. Тому що найбільше лихо — це згода з гріхом, помстою, ненавистю. «Священик, який має надію, священик, який вірить, що кожне страждання має сенс –  він є видний, його зразу видно». У Хорватії багато людей, що пережили страшні моменти війни, тепер стали свідками надії, людьми молитви. Це можливо, тому що Бог тут, поруч. З Ним усе має сенс.

Отець Іван також підкреслив вагомість вчасної роботи з людьми з АТО, важливість відкриття центрів допомоги, вміння швидко реагувати. А також необхідність присутності і служіння священиків і військових капеланів в армії, на полях, розмов із солдатами. Як і Ісус, завжди бути поруч із ними. Це допомагає священикам краще розуміти цих людей, те, що вони переживають. Однак і таке служіння —  це покликання. У молитві Бог може відкрити як і самому священику, так і відповідальним у Церкві, кого Він закликає до цього служіння.

Своїм досвідом поділився також один священик із Хорватії. Коли в Хорватії була війна, він відчув, що повинен їхати в Загреб. Всі дороги були закриті. Однак він зважився, і солдати пропускали його. На цьому шляху він зустрічав і тих, хто воював на протилежному боці, і невпинно подумки благословляв їх. Він пережив глибоке покликання благословляти, показувати їм любов, а не проклинати.