Я священик уже три роки, але мій шлях до Бога був дуже довгим. Юнаком я блукав шукаючи смисл життя.

Одного дня дуже погано себе почував, і тоді Бог дав мені відчути надмір Своєї любові. Я почав запитувати себе, де той Бог перебуває. Ходив від секти Муна до свідків Єгови й навіть не подумав, що Бог міг перебувати в Церкві. Одного дня прокинувся і раптом зрозумів, куди належу, але не знав чому. Підійшов до вікна, живу я в Іннсбруку, в центрі міста. Вулиці були переповнені людьми, а я не розумів, з якої причини. Вийшов на вулицю і питав їх, чому вони тут зібралися. Сказали мені, що через місто проходить Папа Іван Павло ІІ.
Мав пройти дуже близько від мого дому, тому я подумав: коли вже Папа приходить, піду на його Святу Месу. Міг би сказати, що Папа прийшов по мене, до мого дому! Під час тої Святої Меси, яку служив Папа, в мені відбувалася духовна боротьба. Непокоїло питання: чи Ісус насправді присутній у гостії, чи це лише хліб? Вирішив, що це справді Ісус, і від тої самої хвилини впродовж цілого тижня радів неділі.

Чув голос, який мені сказав: „Прийди, прийди!“

Минув деякий час, поки я знайшов дорогу й до Матері Божої. Один мій друг колись дав мені книжку про посвячення себе Божій Матері і сказав мені, що одного дня я її прочитаю. Рік або два після того я дійсно почав читати ту книжку й вирішив посвятитися Марії. Тоді навіть не знав, що існує Меджуґор’є, але на тридцятий день, на день посвяти, я опинився у Меджуґор’ї. Посвяту здійснив у церкві, в хвилини об’явлення. Було літо 1993 року, тривала війна, відбувався Фестиваль молоді. У зеленому наметі, який стояв недалеко від церкви, Марія Павлович говорила про Богородицю. В ту мить я почув голос, який сказав мені: „Прийди, прийди!“ Я знав, що це була Божа Мати. Знав, що кличе мене до хреста. Тоді також розмовляв і з отцем Славком, сказав йому, що, певно, хочу бути священиком. Він мене лише поплескав рукою по грудях.

Хресна дорога на Крижевац.

Кілька років по тому, коли я вже працював лікарем, хотів познайомитися зі спільнотою Блаженств, аби побачити, чи це часом не є моя дорога. З ними жив близько року. Однієї п’ятниці в листопаді, в дуже погану  дощову погоду, думав, чи піти на Крижеваць, на Хресну дорогу, чи ні. Коли негода, вгорі дуже слизько і небезпечно, справді погано. Про себе вирішив і сказав: „Іду на Крижевац“. Тоді не думав про священиче покликання, але що хочу одружитися й мати сім’ю. На Хресній дорозі, кілька стацій переді мною, був отець Славко з маленькою групою – 10-20 парафіян. Подумав: „Ти стільки борешся, хочеш чи не хочеш іти на Хресну дорогу, а отець Славко майже кожного дня, в будь-який час, іде на одну чи на другу гору».

Коли я вже був на 13-й стації, побачив, як якісь люди біжать униз. Подумав, що немудрі, адже слизько i круто, кам’янисто і дуже небезпечно. Коли завернув, побачив одного священика, який сидів між схилами. Підійшов ближче й оглянув його, серце його зупинилося, було мені зрозуміло, що це отець Славко і що він при смерті. Спробували зробити штучне дихання, але це не допомогло. Тоді я сказав людям: „Моліться, моліться, отець Славко вмирає!“ У тій хвилині перестав падати дощ, було це між 13-ю і 14-ю стаціями, звідти видно церкву. Сонце освітило церкву, і на небі з’явилася веселка. Потім сонце осіяло хмари, здавалось, ніби на небі висять гірлянди. Я був упевнений, що отець Славко пішов до неба. може давати Бог – хто інший може? Хочу подякувати Божій Матері, Іванові Павлу ІІ й отцеві Славкові, а найбільше нашому доброму Небесному Отцеві. Ісус воістину воскрес.

У церкві плакав більше години.

Після того ми понесли отця Славка вниз. Було це дуже тяжко, слизько. Я молився так: „Отче Славку, зараз ти на небі, молю тебе, дай мені частинку свого духа“. Ми його несли, тіло його було без життя, а руки його метлялися увсебіч. Я отримав удар по плечах, і це собі пояснив, ніби мені отець Славко каже: „Я закінчив свою хресну дорогу, тепер починається твоя“. Як тільки ми зійшли вниз, я пішов до церкви, бо хотів побути у спокої й тиші. Більше години я плакав, не знаючи чому. Потім зрозумів, що отець Славко вимолив мені ласку, щоб я не думав лише про себе. Я вирішив стати священиком. Почав вивчати богослов’я у Римі й Австрії, і зараз вже три роки є священиком. Немає нічого кращого, ніж бути священиком. Священик може давати Бог – хто інший може? Хочу подякувати Божій Матері, Іванові Павлу ІІ й отцеві Славкові, а найбільше нашому доброму Небесному Отцеві. Ісус воістину воскрес.

Еріх, Австрія