Дорогі священники, монахи та монахині, дорогі паломники та парафіяни парафії Меджуґор’я, брати і сестри!

Суспільне життя припинилося майже у всьому світі. Ми переживаємо болісний і неймовірний період, у якому, поряд зі зміною багатьох життєвих звичок, нам довелося відмовитися від повсякденного життя, припинити зустрічі й проведення часу з іншими та відмовитися від літургійних урочистостей. Найболючішим є саме «Євхаристійний піст» жертва, яка вимагається від нас лише з любові до інших.

Більш-менш це також і сьогоднішній образ Меджуґор’я. Меджуґор’є занурене в мир і моторошну тишу з повністю безлюдними прочанськими стежками, порожніми будинками для паломників та церквою із зачиненими дверима.

Це можливість для нас глибше досвідчити та пережити Великий тиждень, таємниці Страстей Христових, смерті та Воскресіння. Так, у своїх проблемах та стражданнях інших ми бачимо в новому світлі обличчя Христа: обличчя Того, Хто був невинний, звинувачений і засуджений на смерть, побитий, катований і позбавлений усієї людської гідності.

Що відчував Господь? Звичайно, нескінченні фізичні страждання, але ще більшими були страждання Його душі. У Гетсиманському саду Він потів кривавим потом, побачивши гріхи світу та власну смерть на хресті, який чекав його.

Особливим чином болісною була покинутість. Усі його покинули, усі повтікали. Він відчував жахливе почуття самотності. Залишений людьми, він також почувався покинутим Небесним Отцем. Тому Він вигукнув на хресті: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» У всьому цьому жахітті Ісус знав про Свою місію Слуги. Він думав лише про інших: апостолів, заплаканих жінок, розбійників, розіпнутих із Ним, увесь світ — згадаймо лише про останні сім слів Ісуса на хресті!

Сьогодні світ теж переживає свої муки. Багато помирає, багато покинутих і живуть одні, багато без джерела засобів для існування, багато людей з особливими потребами. Тож будьмо й ми слугами! Допоможімо одне одному. Допоможімо людям похилого віку, бідним, тим, хто живе без допомоги, сім’ям із дітьми, особливо батькам, які втратили подруга чи подругу. Можемо полегшити самоту та ізоляцію не лише своїй сім’ї, але й сусідам та ближнім.

Після смерті та гробової тиші настає Воскресіння. Після пандемії відбудеться повернення до нормального життя, але по-іншому: це буде час подяки за життя, за кожен його подих, за повернення життя до відкритих церков та інтенсивного життя таїнствами.

Дорогі брати і сестри!

Ми можемо протистояти цьому нещастю потужною зброєю: палкою й наполегливою молитвою. У меджуґорській церкві, яка тимчасово занурена в зовнішню тишу, молитва не замовкла. У молитовному спілкуванні з меджуґорськими священниками, монахами та монахинями, різними спільнотами та парафіянами ви можете бути щовечора за допомогою засобів соціальної комунікації, таким чином зробивши зі свого будинку «маленьку церкву».

Уділяю вам моє благословення та щодня молюся за ваші наміри. Я ввіряю вас усіх під захист Воскреслого Христа і Марії, Цариці Миру.

+ Генрік Хосер SAC,

Апостольський візитатор