1997 рік назавжди записаний у моєму серці як рік відродження в Ісусі Христі. Я пережила Його любов, яка в одну мить зцілила мою болючу душу й витягнула мене з кайданів смутку – у радість Божої дитини.
Того ж року померла й мати Тереза з Калькутти, що також дуже болісно вплинуло на мене. Я прагнула зустрітися з нею, учитися у неї, пізнати себе, своє покликання. Я була досить вибита з колії, шукала своє місце, не була витривалою в молитві. Насправді я «використовувала» молитву, щоб Ісус благословляв мої наміри. Мені було 32 роки, і я не знала, куди належу. Стосунки, які для мене були дуже важливі, щойно розпалися, як і багато попередніх. Я переживала біль у серці, жалість до себе, звинувачення. Урешті все це переросло в глибоку депресію. Темрява поширилася в моїй душі й навколо мене. Очі плакали, душа плакала…
Щодня під час Святої Меси просила Ісуса: «Або зціли мене, або візьми до себе». Ніколи не забуду того моменту, коли раптом до жахливої темряви почало проникати світло. Світло, яке я сприймала очима, а в серці відчувала як НАДІЮ. Я пережила неймовірно гарний досвід любові. Знала, що це приходить із неба. І хоч це тривало лише мить, яка повторювалася протягом декількох тижнів, але це й до сьогодні живить мою віру.
Тоді мене запросили поїхати до Меджуґор’я. Невдовзі після того, як ми прибули, через 20 важких для мене годин, мене охопило те саме відчуття Божої любові. Щойно я торкнулася ногою землі, ніби ожила й, нічого не знаючи про Меджуґор’є, побігла на Подбрдо. Мене здивував пагорб, повний людей, які розмовляли різними мовами. Однак буквально охоплена дивним бажанням, я зупинилася на першій радісній таємниці Розарію. Дивлячись на Богородицю, добрий Господь Бог дав мені пізнати моє гріховне життя. Сльози жалю, сорому та покаяння залили моє обличчя. Раптом я відчула, як хтось торкнувся мого правого плеча, а незабаром після цього й мого лівого плеча, а в серці почула слова: «Ти не живеш за Моїм планом, навернися!» Я відразу розплющила очі, але біля мене нікого не було. Ніде, ані людини. Озирнувшись, побачила церкву. Я знала, що мушу посповідатись, що це моє єдине спасіння. Перед кожною сповідальницею
стояла довга черга, за винятком однієї. До цієї привів мене Господь. Усередині сидів старенький священик, який ласкаво привітав мене словами: «Я на тебе вже чекаю». Спочатку я добре виплакалася, а потім почала. Лагідність і терплячість жертовного священика допомогли мені зайти на глибину. При словах «Я розгрішую тебе» відчула, як ламається ланцюг, що охоплював мої груди. Одна-єдина свята сповідь – і добрий Небесний Отець повернув мені гідність Божої дитини.
Завдяки цьому досвіду Меджуґор’є стало для мене другим домом. Я відчувала, що моє місце тут, але мені не вистачало мужності зробити той дуже важливий перший крок. Мене втішала можливість повернення в будь-який час. Я розпочала свій бізнес. Громадилося все більше роботи, а Меджуґор’є відвідувалось все менше. Однак я ніколи не переривала контакту. Молодіжний фестиваль завжди був зарезервованою датою на паломництво, і коли Меджуґор’є потрібно було захищати від критиків, я завжди це робила. Богородиця подарувала мені радість від адорації, яка, крім Святої Меси та Розарію, стала для мене щоденною необхідністю.
У 2018 році я брала участь у духовних вправах – піст, молитва, тиша. Діва Марія знову дарувала благодать уповні. Перша любов стукала до мого серця. Вона давно запитувала, чи Ісус на першому місці в моєму житті. 2019 року я знову приїхала на ті самі духовні вправи. Богородиця стукала сильніше, і я з чистим сумлінням могла відповісти Їй: «Так, Ісус, Твій Син, має перше місце в моєму житті». Незабаром після цього Ісус дав відчути мені, як Його тішить, коли проводжу з Ним час. Не знаю, хто з нас двох цьому радів більше, тому я почала поклонятися Йому й уночі. Прекрасний час. Я з Ним у молитві перейшли моє життя, а Він у всьому турбується про мене.
Данка, Словаччина
