Кілька разів на рік в Меджуґор’є проводяться семінари посту, молитви й тиші для різних країн. У середині травня, у семінарі, взяли участь паломники з Литви. Ми хочемо поділитися з вами коротким свідченням з цього семінару.

Найголовніше – серце

Уже десятий рік беру участь у семінарі тиші, молитви та посту в Меджуґор’ї. У цей період я ясно побачила, як дивовижно Богородиця веде мене по цьому житті. Вона нічого не залишає собі. Вона веде далеко, у глибину, до Ісуса, до Небесного Отця. Я зрозуміла, що найголовніше в житті – це серце, його стан, його рани. Духовні битви ведуться за серце, тому що ворог душ хоче завоювати людські серця. Після перших паломництв, після вищезгаданого семінару я приділяла Марії багато уваги. Вона стала моєю Небесною Мамою, тому що моя біологічна мама була холодна. Через деякий час моя увага змістилася на Ісуса, і після Причастя я казала: «Ісусе, я люблю Тебе». На мій великий подив, на цей раз під час семінару я зазнала дотику Небесного Отця.

На початку семінару францисканець о. Марін говорив про те, що піст і молитва пробивають шлях до Бога. Ці слова мені дуже запам’яталися. Як завжди під час семінару, під час їжі, сидячи за столом, коли я їла хліб і пила чай, то дякувала Богу за зерно, за людей, які вирощували, різали, обтесували, мололи, пекли хліб, за воду, яку створив Бог. Які великі чудеса зробив Бог, коли створив землю та всесвіт. Я дякувала Богові за все це. Так дякувати навчила Тереза, яка живе в спільноті «Світло Марії». І раптом слова «Отче Боже, я люблю Тебе» вирвалися з мого серця – і по моїх щоках потекли сльози. Я почула слова: “Я люблю тебе, донько”. Після цих слів моє серце швидко побігло в обійми Небесного Отця. Я почала ридати. І відчула тугу за Небесним Отцем.

Мій біологічний батько хоч і не завдав мені шкоди, ніколи не обіймав мене, не розмовляв зі мною і чомусь називав мене сестрою. Ніколи не називав мене донькою. Можливо, тому, що його серце було дуже поранене, бо він сам не відчув любові своїх батьків, тому що залишився на вулиці, коли його матір, сестер і брата вивезли до Сибіру. Батька в нього не було вже давно, він помер.

В останні роки, беручи участь у Святій Месі, я просила Ісуса, щоб Він Своїми ранами зцілив мої рани, рани моїх родичів та всіх людей, особливо тих, хто знаходиться в зоні бойових дій. Зараз я повертаюся з реколекцій зі звісткою про те, що моя рана зцілена й у мене є Небесний Отець, що можу сказати Йому: «ОТЧЕ, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ».

Віда