Пірнути в глибину життя, посвяченого Богу

Святою Месою 2 лютого 2016 року, під час Урочистості Срітення Господнього, закінчився в Церкві Рік богопосвяченого життя. Дорогі наші богопосвячені брати і сестри, хочемо разом із Вами згадати і подякувати за всі ласки й дари, прийняті в цьому році. Яким для Вас був цей рік, проголошений у Церкві Роком посвяченого Богові життя? Що Господь зробив конкретно для Вас у цьому році? За що з пережитого цьогоріч Ви хотіли б подякувати Богові?

“Боже, дякую Тобі за те, що нас так багато, а Ти пам’ятаєш про кожного з нас!”

20160102_164425О.Едуард CSSR, Білорусь: “Рік богопосвяченого життя можна порівняти з кладкою, по якій ми підходимо до річки. Всі знають, що річка – це таке місце, де можна приємно провести час, можливо, згадати якісь особливо щасливі моменти життя, а може, навіть і заглянути у підводний світ, який вирує життям. А кладка нам у цьому тільки допомагає: на ній можна посидіти, опустивши ноги у воду, насолоджуючись сонячними променями, або, лежачи на ній, перенестися спогадами в прекрасні хвилини дитинства. Проголошення Року посвяченого Богові життя стало для мене такою кладкою, на якій можна не лише прилягти і згадати, але з якою можна пірнути в глибину життя, посвяченого Богові!

Приємно згадати всі спільні ініціативи, які виходили у цьому році від ченців нашої країни (Білорусь), але особливо – поява Конференції Монахинь і Монахів Білорусі. Це те, що є конкретним результатом і плодом минулого року для нашого майбутнього. Думаючи про Рік посвяченого Богові життя як про той, що вже завершується, необхідно згадати всіх, відважних і вірних, завдяки яким стали можливі ці конкретні ініціативи. Їхній приклад пережиття свого покликання, їхні ініціативи та праці тільки підтверджують глибину дару чернецтва у Церкві. Боже, дякую Тобі за те, що нас так багато, а Ти пам’ятаєш про кожного з нас!”

“…це є джерелом великої надії, величезного спонукання, бо поки існують люди, які відповідають: «Пошли мене, це я тут, Боже», – то все, що ми робимо, все, про що молимося, – служіння Богові, ми бачимо , що це цілком у Його руках і справа ця має своє продовження…”

О. Йозеф SJ, Чехія: “Якщо дивитися на цей рік звичайним, мирським поглядом, то це був рік, який приніс цілком зрозумілі питання та виклики, що виникають у процесі вирішення проблем, пов’язаних із конкретним життям у монастирі. У цьому сенсі рік не був чимось особливим. Що стосується роботи, це був черговий рік служіння в Церкві.

Великим даром для мене і для всієї провінції стало складання перших обітниць у вересні 2015 року трьома молодими людьми, а також те, що ще один кандидат вступив до новіціяту. Декілька років не було нікого, хто б вступив до нас і зважився стати на шлях посвяченого Богові життя. Або не приходили зовсім, або приходили як кандидати, яких неможливо було прийняти. Були й такі, які пішли під час новіціяту. А потім людина відчуває себе, як свята Єлизавета, у якої не могло бути дітей, або як мати Самуїла. Людина молиться до Господа і питає: «Що я зробив не так? Чому немає благословення? » І такий стан приводить людину до печалі, до втрати надії, до відчаю або до чогось подібного. Але той момент, коли прийшли ці троє, які склали свої обітниці, і той, що розпочав новіціят у Рік посвяченого Богові життя, став великим заохоченням для інших, бо це великий дар Божий. Покликання дає тільки Бог, ніхто інший. Його неможливо симулювати або змусити. Це вільний Божий дар, а також і свобода даної людини сказати Богові: «Так, це я тут. Пошли мене».

Звичайно, це є джерелом великої надії, величезного спонукання, бо поки існують люди, які відповідають: «Пошли мене, це я тут, Боже», – то все, що ми робимо, все, про що молимося, – служіння Богові, ми бачимо , що це цілком у Його руках і справа ця має своє продовження. Простіше кажучи, ми – «не бездітні».

Це дар, який отримувала наша єзуїтська провінція. Це дар, за який я особисто дуже вдячний.

Можна сказати, що нічим іншим цей рік не відрізнявся, хоча правда є і в тому, що не тільки прийшли нові люди, а й ніхто з моїх братів не помер. Сприймаю це як Божу благодать, що нас не тільки не зменшилося, а навпаки, зросло. Я дякую за це Богові.

Попередня

У Меджуґор’ї ми відчули єдність Божих дітей… (Ґуніта, Латвія)

Наступна

Постіть серцем (Славко Барбарич OFM)