«Між «шануй» і «люби» є глибокий зв’язок. Честь у первісному розумінні поєднана з чеснотою справедливості, але її не можна докладно пояснити, не покликаючись на любов до Бога і до ближнього».

(Лист до родин, 15)

Ця Божа заповідь, яка нібито адресована до дітей, у своїй суті є насправді дуже непроста заповідь,  адресована батькам, щоб вони були такими, що заслуговують на пошану і захоплення своїх дітей. Безсумнівно, є також батьки, які вповні заслуговують на пошану, але їхні діти не усвідомлюють цього й поводяться невідповідно.

…Пошана прямо пов’язана зі святістю, з «сакрумом», перед якими замовкаємо з подивом.

Протягом життя людина має знайти щось святе чи когось, кого шануватиме, інакше в душу можуть закрастися пустка та безнадія… Потреби людського серця й людського «я» цілком задовольняє пошана до Божої святості.  У гімні прослави «Свят, свят, свят, Господь Бог» виражена ця пошана. Коли Бог заповів обов’язок шанувати батьків, Він ніби вилив на них частину Своєї святості. І зробив батьківство й материнство джерелом святості, яка вимагає пошани. Ця святість, що походить від Бога, і робить людей батьками. Звідси випливає святість тіла людини, святість подружнього сексуального життя, святість подружжя. Джерело пошани до батьків перебуває в Самому Богові й походить від Нього, але мусимо його у людині виявити. Пошану дітей до батьків доповнює вдячність за життя. Батькам належать вияви пошани й через те, що вони, батьки, прийняли цю роль батьківства, виконали її, стали батьками.

Ця роль на сьогодні втратила свою гідність – через головний гріх, яким відкидаються батьківство й материнство. Ціна людського життя в епоху голокосту, абортів та евтаназії настільки зменшилася, що факт давання життя перестав бути предметом пошани.

…Іноді дитина отямиться лиш тоді, коли батьків уже нема,

аж тоді зрозуміє,ким вони для неї були…

Однак з четвертої заповіді випливає, що факт батьківства має бути основою пошани до родичів, незалежно від їхніх особистісних рис. Запорукою пошани є тільки те, що вони – батьки. Ця заповідь не містить жодних передумов, які б виправдовували брак пошани до батьків. Той, Хто Є, не сказав, що ти маєш поважати лише святих батьків – ти маєш шанувати їх якими б вони не були. Маєш шанувати їх, бо вони батьки. Таким чином, той факт, що вони співпрацюють у творінні з Богом, підносить їх і надає їм гідності, за яку діти повинні їх шанувати.

Як часто в наші дні люди соромляться своїх батьків, або не хочуть їх знати, а іноді взагалі не знають, хто вони. Маніпуляції із заплідненням можуть довести світ до повного знищення засадничої пошани до батьків. Коли людина зачата у спосіб, противний Божим намірам, вона не знатиме своїх коренів, не знатиме батька й матері, бо зачата у пробірці як тварина – експериментально. Загроза пошані батьківства йде як від самих батьків, так і від дітей. Інститут родини перебуває під загрозою, якої не уникнути, не зберігши родинних цінностей, повну пошану дітей до тата і мами. Це обов’язкова умова як для одних, так і для інших!

Іноді дитина отямиться лиш тоді, коли батьків уже нема, аж тоді зрозуміє, ким вони для неї були. І тоді в людському серці зародиться біль, що не зуміли за життя проявити те, що було глибоко заховане під фальшивим соромом чи псевдомодерністю.

В серці кожної людини є місце, в якому народжується пошана до батька і матері, бо в людському серці завжди присутній Божий слід. Треба тільки його знайти, розбудити й виявити, хоч і буде це «проти течії світу»!

Роздуми про Церкву і родину взяті з книги:

Родинам, щоб були сильними в Бозі…,

Ванда Полтавска (SALI-FOTO, 2010).