Сім’ям, щоб були сильними у Богові…

«Любов сприяє тому, що людина реалізується через дарування себе самої: любити – означає давати і приймати те, чого не можна ні купити, ні продати, лише вільно і взаємно дарувати». 

(Послання до родин, 11)

Слово «дар» у Посланні Папи вживається дуже часто. Під час укладання шлюбу говорять: «Беру тебе за дружину», але це «беру» ніколи не означає, що я тебе привласнюю, як можу привласнити якусь річ. Береш, але присягаєш любов і вірність аж до смерті. Таке дарування себе у подружжі забезпечене великою присягою, яка складається перед Богом на все життя, аж до смерті. Людина отримує іншу людину, але з умовою – любити її вічною любов’ю. І аж тоді маємо право сказати: «моя», «мій».

Це єдиний дар, який втратить свою вартість, якщо ми його привласнимо. Дружина, чоловік якої говорить так: «Я маю жінку, маю її для себе, для свого вжитку і для своєї радості», очевидно, почуває себе приниженою і скривдженою, бо її сприймають як ужиткову річ. Почуття власності, постава власника спрямовані проти любові. Відповіддю на те, що інша людина стала для мене даром, може бути лише одна – велика вдячність за цей дар, за довіру, виявлену мені іншою людиною, яка віддала мені себе, усе своє життя.

Вдячність і захоплення! Ці два почуття має переживати людина, коли поєднується з іншою людиною у Таїнстві Подружжя. На ці почуття, як на вісь, потрібно накладати все, що має перетворитися у справжню велику любов, яка перетворює подружжя у найбільшу життєву пригоду. Навколо цієї осі має обертатися все їхнє життя. Вдячність людині й Богові, Який створив кохану людину і довірив її мені. Замилування цією людиною, яка так відрізняється від мене, гарна не лише фізичною вродою, але усім своїм людським єством – чоловічим чи жіночим, захоплення цим ділом Творця. Подружня любов має стати постійним пережиттям захоплення!… Папа пише, нагадує, що люблять не «за щось», любові не можна купити. Ти не любиш «за щось», а любиш тому, що інша людина віддалася тобі. І хоч цей дар важкий, у ньому полягає людське, земне щастя.

…Подружня любов має стати

постійним пережиттям захоплення!…

Коли Святіший Отець ще працював із молоддю, він написав: «Від тебе залежить, як виглядає твоя любов». Людина, з якою поводишся, як із дорогоцінним скарбом, набуває своєї правдивої вартості, яку в неї вклав Бог, вона віднаходить і Божу любов, але з умовою, що ти любиш її безкорисливо. Це означає – люблю тебе тому, що ти є, тому, що ти саме такий, і тому, що ти зі мною.

Є подружні пари, які переживають велику пригоду правдивого кохання, яке хотіли б увічнити у своїх дітях. Є люди, які одне одного вважають скарбом, а кожну дитину приймають як дар з неба. Йдеться про те, щоб цей голос людських сердець дійшов усюди, де людина наближається до іншої людини – чоловік до жінки, хлопець до дівчини. Тоді кожна людина пізнає свою справжню вартість. Якщо людина почуватиметься прийнятою як дар, розвиватиметься в любові, тоді її людське «я», віддане з любов’ю, стане частиною щасливого «ми». Ми обоє разом, ми – подружжя, ми щасливі разом! Це не казка – такі люди є, вони живуть між нами. Їх треба лише показати світові, щоб усі повірили, що людина, кожна людина є даром не тільки для батька і матері, але і для всього світу!

Роздуми взяті з книги:

«Сім’ям, щоб були сильними у Бозі…»,

Ванди Полтавської (SALI-FOTO, 2010).

 

Print Friendly, PDF & Email

Попередня

Oаза в пустині цього світу

Наступна

В школі любові (Славко Барбаріч, OFM)