Лист до родин Йоана Павла II є великим закликом до прекрасної любові, адже тільки вона єдина може дати не лише земну, але й вічну радість. Справжня любов, що єднає нутро людей, тобто людські душі, у яких перебуває, не загине, але неухильно збільшується і має силу витримати у всіх життєвих випробуваннях.
“Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять!” (1 Кор 2,9)
Чи знаємо ми взагалі щось про небо? Історія “прекрасної любові”, якій Святіший Отець присвятив свій “Лист до родин”, має завершитись приходом до небес. Це Божа логіка: людина, створена з любові, має через любов, яку здійснює на землі, через прекрасну любов дійти до вічного неба, котре обіцяв їй Бог!
Людська уява тут закінчується, оскільки не знає, де і яким є обіцяне небо – найбільша таємниця з великих таємниць!
Воно обіцяне. Ісус Христос чітко обіцяв його як кінцеву мету земного паломництва людини. Для тих, кого єднає велика прекрасна любов, небо має бути спільним, тому що вони хочуть бути разом!
Небо!? …Небо, небеса сповнені, але не тільки небеса! Малій Гіацинті Діва Марія у Фатімі показала пекло. І це було настільки грізне видовище, що маленька дівчинка звідтоді робила все, що могла, як завгодно умертвлялася, щоби врятувати “бідних грішників” від пекла. Небо і пекло — два полюси в кінці історії, тільки ці дві можливості!
Святіший Отець у Листі пише, що ми будемо відповідати, що нас будуть засуджувати наші дії — наша любов, добра чи зла, прекрасна або грішна.
Любов – це дорога, яку Бог визначив до неба, хоч не така вже легка, як і кожен шлях до досконалості. Любов чогось коштує, мусить мати ціну. Вимагає зусиль і насичується ними. Все має свою ціну, чогось вартує. Але водночас усе, що нам чогось коштує, приносить радість. Прекрасна любов, якої необхідно навчитись, яка чогось коштує, яка вимагає жертв і самовладання, і навіть усепалення, дає якесь передчуття неба. Через роки зусиль любов переходить до ступеню глибини, тиші, спокою та радості і приносить просте усвідомлення того, що ми разом, хочемо бути разом, оскільки нам добре разом.
І постійно хочемо бути разом, назавжди!
…Думка про небо мала б бути радісною, тому що нас чекає виконання всього того, чого ми прагнули, як то було добре.
Однак небо слід заслужити тут на землі. Ще маємо час!
…Небо – це не стільки нагорода, як, радше, сповнення плану. У логіці прекрасної любові наприкінці повинно бути небо, бо як інакше любов змогла би зберегтися довіку.
Просто небо, вічне щастя є продовженням тієї самої дороги, якою тут, на землі, є любов, що сповнена чудес і захоплення Божими діями; це здійснення Божого плану. Любов не має свого закінчення в Бозі, але свій пік — апогей любові!
Думки були взяті з книги:
Rodinám, aby boli silné v Bohu…
(Сім’ям, щоб були сильними у Бозі…),
Wanda Póltawska (SALI – FOTO, 2010).
