Сьогодні, у день П’ятдесятниці, у день народження Церкви, у євангельських читаннях ми чуємо про дві, здавалося б, зовсім різні події з Діянь святих апостолів та Євангелії від Йоана. У Діяннях зіслання Святого Духа описано як явну, помітну подію: шум із неба, вогняні язики, народ зібрався й почув, як апостоли говорять різними діалектами, усі  здивовані… Ця подія змінила всіх, хто там був. А в євангеліста Йоана учні прийняли Святого Духа вже в день Воскресіння, зачинившись у будинку зі страху перед юдеями. Тобто в Діяннях апостолів ми бачимо виявлену зовні подію, із якої починається проповідь усім народам, а в Йоана – приховане, тихе прийняття Духа учнями.

Здається, ці два описи суперечливі, але насправді це просто два різних погляди. Вони не суперечать один одному, тому що дія Святого Духа включає в себе обидва аспекти: і місіонерське свідчення – дія, спрямована зовні й існуюча, як ми бачимо, з самого початку Церкви; і внутрішня дія, що виявляється в молитві, літургійному прославлянні – усе те, що відбувається за зачиненими дверима.

За євангелістом Йоаном, увечері дня Воскресіння Ісус приходить до учнів, які зачинені в будинку зі страху перед юдеями. Точного їх місця розташування Йоан не називає, зате вказує, що все відбувається в день Воскресіння. Таким чином, Євангеліє ставить першу літургію в день Воскресіння, на недільний день тижня, щоб показати, що кожна св. Меса є продовження Воскресіння.

Ісус приходить туди, де зібралися учні, і вітає їх словами «Мир вам». Це вітання Він повторює двічі. Його мир пройшов через муку, страждання й хрест, і глибина його не зрівняється ні з чим, тому що в основі його миру лежала довіра до Отця. Тому Його мир зачіпає самий центр людини та вводить у таємниці Його Спільноти, допомагаючи нам черпати життєву силу в середині себе. Не менш значуще, що Ісус прийшов до учнів і «став посеред». У першому ж святкуванні учнів із Воскреслим Він знаходиться посеред них. На кожній св. Месі нам варто пам’ятати, що «серед» неї знаходиться Сам Ісус – не якесь повчання, концепція або людський заклик, а життя і Заповіт Ісуса повинні бути в центрі. Своєю присутністю Ісус дарує мир.

Щоб довести учням, що до них прийшов дійсно Він, Ісус показує їм Свої рани – руки й пронизані ребра, із яких текла кров і вода. Вода є євангельським символом Святого Духа, але вона невіддільна від крові Ісуса. Таким чином, Ісус постає перед учнями як дарувальник Святого Духа, Який став на Хресті відкритим джерелом живої води. Як учні переобразилися через Його рани, так і нам потрібно не тікати від своїх травм, а дозволяти їм стати засобом нашого спасіння. Віра в те, що Бог і найглибші рани може перетворити на благословення, дає надію, а вона проявляється в терпінні й завзятості.

Зустріч із Воскреслим та її дари народжують в учнях радість. Ось чому радість – важлива властивість і наших недільних урочистостей. Ранньохристиянський автор Тертуліан писав: «Ми залишаємо неділю для радості». Тобто вже в ті часи він підкреслював важливість радості. Св. Меса не повинна проживатись у депресивному й негативному дусі.

Привітавши учнів, Ісус посилає їх на служіння: “Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас”. Важливо розуміти, що ми не покликані придумувати чогось нового, тому що Церкві більше нічого сказати. Ми покликані знову й знову втілювати присутність Христа. Тому для християн близькість з Ісусом – це і початок, і кінець, це сенс, Альфа і Омега. Для її досягнення потрібно довга й усамітнена молитва.

Наприкінці зустрічі Ісус вдихнув в учнів Святого Духа. З Воскресінням починається нова реальність. У книзі Буття Бог вдихнув життя в першу людину, а зараз Ісус Своїм диханням віддає учням Своє власне життя. Дає їм від Свого Божества і нерозривно пов’язує Себе з ними. Дух Святий – це глибока Любов, яка нас пов’язує з Улюбленим, Який обіцяв: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку».