«Я — ХЛІБ ЖИТТЯ, — ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ. — ХТО ПРИХОДИТЬ ДО МЕНЕ — НЕ ГОЛОДУВАТИМЕ».
(проповідь о.Боріс Барун OFM, 28.04.2020 р.)
Євангеліє – Йо. 6: 30-35
У Капернаумі народ сказав до Ісуса: «Який же знак твориш Ти, щоб ми побачили й увірували в Тебе? Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти». Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець Мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає». Мовили тоді до Нього: «Господи, хліба такого давай нам повсякчасно!» Ісус же їм: «Я — хліб життя. Хто приходить до Мене — не голодуватиме; хто в Мене вірує — не матиме спраги ніколи».
Дорогі брати й сестри!
Можливо, ви помітили, що слово «хліб» зустрічається в цьому короткому уривку багаторазово — цілих 7 разів. Хліб — це символ їжі, символ життя. І коли ми молимося молитву «Отче наш», то молимося за хліб наш насущний, що вже показує важливість, яку ми, християни, надаємо цій їжі.
Що для нас означає хліб? Нам, імовірно, подобається свіжоспечений хліб, його смак, зовнішній вигляд і запах, хоча не всі види хліба мають однакову поживну цінність, на думку дієтологів. Вони ж кажуть нам про те, як важливо вживати здорову матеріальну їжу.
Але не хлібом єдиним живе людина, — чули ми під час Великого посту. Так само ми жадаємо й нематеріальних речей, людяності, розуміння, любові та миру, правди та справедливості, без цього ми не можемо по-справжньому жити у світі. Усе це шукає наше серце. У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо, як натовп, із яким говорить Ісус, шукає чогось іще.
Натовп, який тут з Ісусом, частково такий же, як той, що їв помноження хлібів у пустелі, а частково — абсолютно новий. Ісус каже всім, що від матеріального знака — хліба — їм потрібно йти до глибшого змісту — духовної їжі. Ісус бажає, щоб вони вірили в Нього як у Того, Хто приносить духовний хліб, а вони посилаються на своїх батьків, які дивним чином їли манну під час їх проходження через пустелю. Вони шукають одне велике чудо, небесне.
Згадаймо, як ізраїльтяни спочатку були в захваті, коли Бог у пустелі, коли вони голодували, посилав їм манну з неба. Проте ця їжа дуже швидко їм набридла.
Усе це є приводом для того, щоб Ісус явив їм Себе як істинний і божественний хліб, «той, що з неба сходить і життя світові дає». Ісус, Який тільки що нагодував п’ять тисяч людей п’ятьма ячмінними хлібами й двома рибами і ходив по морю, — Він щедрий до всіх людських потреб і є Господарем усіх стихій. Той Ісус, Який любить світ і хоче врятувати його, зараз хоче навчити його чогось важливого.
Натовп часто дивувався знаменням Ісуса, але не розумів їх, оскільки тепер шукає нового знамення, ніби Ісус ще не показав їм досить знамень, які могли б спонукати їх до віри.
Ісус найперше вказує натовпові на те, що саме Бог, а не Мойсей, дарував ізраїльтянам манну в пустелі.
По-друге, Ісус уже усвідомив, що безліч людей шукає Його заради негайної вигоди, яку приносять Його чудеса, а не через їх більш глибоке значення.
Ісус тепер пропонує їм не минаючу їжу, але — Себе Самого та Своє життя. У чому полягало Його життя? Він каже це ясно й однозначно: «Їжа моя (отже, їжа моя, або моє життя) — волю чинити Того, Хто послав Мене» (Йо. 4:34). Отже, є одна духовна їжа, яка набагато важливіша від будь-якої іншої, — говорить Ісус. А саме — творити волю Божу. Творити волю Божу — означає мати життя, повноту життя, жити у святості, яку Бог надає людині. І це насамперед процес очищення, потім просвітлення та єднання з Богом. Це означає для нас, перш за все, отримати й прийняти дар любові, щоб жити в спілкуванні з триєдиним Богом, який буде живити нас як матеріально, так і духовно, для зростання в пізнанні Бога. Ось який хліб нам потрібно шукати, що буде постійно живити нас. Виконувати волю Божу.
Слово Боже й досвід святих гарантують, що варто вирушити в таку пригоду, у якій людина нічого не втрачає, а навпаки, набуває у стократ більше в порівнянні з тим, що залишила.
«Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться», — Ісус знає, що нам потрібно, тому ми трудимося, щоб здобути нетлінне.
Безсумнівно, що ми повинні дбати про матеріальні речі, адже й вони всі є дарами Божими. Але найбільшим, найважливішим є і залишається Вічний, нескінченний Бог. Усі інші речі, які можуть бути корисними для нас, минущі. Але не лише минущі — вони також не наповнюють нашого серця.
Тільки Ісус наповнює серце людини.
Він на всі часи — Божий дар нам. Його Тіло і його Слово. Коли через цю пандемію ми не можемо живитися Його тілом, а можемо робити це тільки духовним чином, приділімо трохи більше уваги й важливості словам Ісуса, щоб перш за все шукати Царство Небесне.
Дорогі брати й сестри! Коли дорогий Бог знаходиться в центрі, тоді само собою зрозуміло, що людина завжди в першу чергу піклується про Його бажання, Його пропозиції, Його плани. Коли ми чинимо так, коли говоримо Богові, як Діва Марія: «Так, Твоя воля нехай буде і нехай принесе вона мені те, чого бажаєш Ти!», — тоді цілком ясно, що все інше буде додано нам з тієї простої причини, що ми — улюблені діти Божі. Тут Богородиця знову говорить це нам: «Якби ви знали, як сильно я вас люблю (а це мається на увазі, як сильно нас любить Бог), ви б плакали від щастя».
Святий Людовік Гріньон де Монтфорт приходить до нас саме напередодні місяця травня, щоб оживити нашу любов до Божої Матері. Найбільш важливою характеристикою його духовності є «Особливе посвячення себе Ісусу Христу руками Марії». І кожен день ми можемо вимовляти цю посвяту в більш короткій формі: TOTUS TUUS (Повністю Твій); важливо вимовляти це з любов’ю до Божої Матері й до Ісуса, Який дарує Себе Самого як хліб життя.
Після сьогоднішнього Євангелія я можу запитати себе: чому я шукаю Ісуса? Шукаю я Його з любові або з цікавості, як натовп — для того, щоб щось отримати? Можливо, хоча б якусь безпеку. Але Ісус хоче дати набагато більше. Послухаймо знову останні слова сьогоднішнього уривка: «Хто в Мене вірує — не матиме спраги ніколи». Він дає нам Святого Духа, Який наповнює нас, Який втамовує нашу спрагу й веде нас через життя. Маріє, Найсвятіша Наречена Святого Духа, молися за нас. Амінь.
о.Боріс Барун OFM