Наші невеликі свідчення – духовні скарби, відкриті за ці 5-ть днів життя з хлібом:

«Через людей, проповіді, Боже Слово мені відкривалася реальна ситуація мого життя – і хороше, і погане. Я по-новому відкрив себе на цьому семінарі. По-новому відкрив у собі те, над чим необхідно дальше працювати». (Роман)

«Я бачила, як за час семінару в серці все міняється. Я боялася не вловити кожне слово отця Марінко. Вдячна за дар Сповіді – кожне слово священика я сприймала серйозно». (Валентина)

«На цьому семінарі я глянула на себе збоку. Побачила, що мені потрібна допомога, побачила свої слабкості. І одночасно відчула, як Божа Мати приймає мої слабкості. Надіюся, що Вона допоможе мені йти далі в мирі та свободі». (Інта)

“У мене з’явилося ясне, чітке розуміння того, що під час посту я можу більше наблизитися до Бога, глибше пізнати Його, очистити своє серце. У вільний час я багато ходила на природу, дивилася на гори, що височіли довкола. Роздумувала про те, як Ісус піднімався на гору й молився. Думала, що для того, щоб піднятися на гору святості, потрібно ввійти у власну глибину.

Відкрила для себе: коли ламаю хліб, я молюся. Це моя молитва. Хліб черствий – і моє серце теж. А коли воно єднається з чимось м’яким – Божою любов’ю, тоді я можу нести цю любов тим, у кого тверде серце.

Я питала в Марії: “Що мені робити далі?” І отримала відповідь: “Любити”. Дуже хочу, щоб мої діти й чоловік відчули любов, на яку вони заслуговують. У мені поглибилося бажання більше дарувати себе своїй сім’ї. Я зрозуміла, що моя роль полягає в тому, щоби бути хорошою матір’ю й дружиною”. (Ірена)

«Я навчилася сміятися, як дитина. Дивитися очима дитини. І радіти кожному крокові, усім дарам Божим».(Анна)

«Багато вражень після семінару. Усе яскравіше бачу, якою цінністю в сьогоднішньому світі є сім’я, якою перлиною для нас є наші діти. У наш час сім’ї переживають стільки складностей. Як важливо триматися разом у сім’ї». (Яніс)

«Розумію зараз, що найголовніше в житті – це любов, любов, любов. З Божою допомогою і з допомогою любові Діви Марії ми багато можемо». (Аніта)

«Дуже хотів поїхати в Меджуґор’є, просто побути з Богородицею й Ісусом, віддати їм всі свої труднощі, проблеми. Мені дуже сподобався піст, хоча було нелегко, позаяк у мене проблеми зі здоров’ям. Свої болі віддавав Ісусові, жертвував за свого брата, його сім’ю. Для мене радістю було обіймати інших, сказати їм щось хороше. Це паломництво було дуже радісним». (Нормунд)

«Таких подарунків, як на цьому семінарі,у мене в житті ще не було. Я вчилася бачити Божу присутність у всьому – в людях, ситуаціях, хлібі. Це найцінніше, чому я навчилася на семінарі». (Ілзе)

«Я зрозуміла, що найважливіше – просто приймати все, яким воно є, і вчитися все приймати з любов’ю». (Уна)

«Уже довший час у мене на душі був тягар. Я сама не розуміла, чому це так. І бачила, що від цього страждають також і мої батьки. Молячись на гoрі Кріжевац, я зрозуміла, що носила в себе образу на батьків, і усвідомила, що вони люблять мене, не дивлячись ні на що». (Єлизавета)

«На семінарі я зрозуміла, що все на землі, не дивлячись на горе, радощі й повсякденне життя, все тримається любов’ю. Божою любов’ю. Це додавало мені сил». (Маріте)

«Цей тиждень був для мене особливим часом. З першого ж дня семінару в мене наче почали відкриватися очі. Я зрозуміла, що була сліпою, не помічала найпростіших в найпрекрасніших речей. У вільний час я часто гуляла, молячись Розарій, повільно, нікуди не поспішаючи, чого вже давно не робила. Потім почала помічати людей довкола – сидячи за столом, старалася побачити їхні потреби, що й кому можу подати: воду, чай. А потім побачила й саму себе. І я дуже вдячна за священика й дар Сповіді». (Анна)

«Дякую за всі обійми й допомогу, які я пережила за цей тиждень. Цього мені вистачить до ста років :)» (Бірута)

«Я уже давно хотіла поїхати на цей семінар, але з групою з Литви в мене не вийшло. А зараз мені подзвонили й сказали, що їде група з Латвії. Мені здається, що за час семінару ми стали сусідами не за географією, а за серцями. Стали одним тілом у Христі. На семінарі я особливо вчилася приймати свій хрест, взяти його в руки. Я вже знаю з власного досвіду, що як лише приймаю хрест, відразу переображується вся ситуація, яка до цього була хрестом». (Вілія)

«Я пізнала, що одним кусочком хліба можна наїстися досита. Пізнала цінність прощення і те, як важливо молитися за того, хто мене образив. Під час семінару я часто ходила на природу й зрозуміла, що Бог – великий, як гори в Меджуґор’ї, і теплий, як меджуґорське сонце». (Анна)

«Цей тиждень я проживала, як на горі Тавор. А зараз я повинна спуститися з неї й цю любов дарувати тим людям, яких Бог мені посилає на життєвому шляху». (Ванда)

«На цих духовних вправах я навчмвся любити Розарій. У ці дні я вчився молитися Розарій серцем. Коли я їхав на семінар, то хотів дізнатися, що таке піст. Тут я зрозумів, що піст – це не тільки не їсти м’яса чи інших продуктів, але піст – це коли можна спробувати лише смак хліба й води». (Крістап)

«Я приїхав на семінар із тягарем на серці. Приїхала молитися й просити Богородицю про допомогу моїй сім’ї. Тут я знайшла мир, дар Божої любові, дар просити про Божу любов для себе й своєї сім’ї. Ніщо так не лікує рани, як Божа любов. Мене вразило те, що діти постили з нами. Коли діти з такого віку йдуть стопами Бога, це дуже чудесно, це просто приклад для решти». (Ірена)

«На серці таке відчуття радості, що хочеться співати: “Дякую, Ісусе!” Дякую Богові за цю можливість брати участь у семінарі посту. Бачу, що семінар змінив не лише мене, але й усіх нас, всю нашу групу. Між нами автобусі царює любов, ніби ми всі давно знайомі. Мене дуже зворушила спільна молитва Розарію, особливо коли молився наш юний паломник – це так красиво. Розарій – це лист любові до Марії. Я зрозуміла, що молитва – найкращий подарунок для кожної людини». (Бірута)

«Під час тихих адорацій я усвідомив, що неможливо по-справжньому любити Бога, якщо не любиш людини». (Алдіс)

«Мені хотілося спробувати, як це – піст і тиша. Для мене це дві духовні вершини. Як же вони зливаються воєдино? Спершу це трохи лякало мене. Коли ми сіли за стіл, я взяла в руки кусочок хліба – і просто залилася сльозами. Дивилася на нього й роздумувала, що це як Тіло Христа, яке можна ці півгодини, що триває обід, переживати: дивитися на нього, молитися, споживати – і ти ситий. Скільки разів у житті я не цінувала цього. У групі й на семінарі я почувала себе в спільноті любові. Дякую!» (Женія)

«Я зрозуміла, що в житті найголовніше – це любов і прощення. Зрозуміла, наскільки мені дорога моя сім’я». (Інга)

«Я отримала безцінний досвід. Раніше я постила один раз на тиждень на хлібі й воді, і думала, яка я молодець! А такого досвіду посту, мовчання у мене до цього не було. Я буду не просто згадувати про це, але хочу практикувати піст і далі». (Ольга)

Враження наших юних паломників, Феліціти і Юлії (обом по 10 років):

– «Мені сподобалося постити, і дорогою додому мені зовсім не хотілося їсти. Вдома я не могла так постити, вдома, коли відкриваю холодильник, відразу щось хочу з’їсти…»

– «…а якщо б так ми робили на семінарі в Меджґор’ї, то це не було б цінним для Бога. Я думаю, що піст не стільки потрібен Богові, скільки мені самій».

– «Я вже вшосте приїхала на семінар разом із батьками. Мені дуже сподобалися Святі Меси вранці. Раніше я не завжди в них брала участь. У Меджґор’ї мені подобається те, що тут можна краще пізнати Ісуса, більше побути з Ним. Саме цього я хотіла, коли їхала сюди».

З молитвою і вдячністю, паломники