Слава Ісусу та Марії!
Дорогі брати й сестри в Словаччині, інших частинах світу та інших країнах! Щирі вітання вам усім із Меджуґор’я. Тут ми знаходимося біля статуї Богородиці – Цариці миру, яка одну руку кладе на серце, а іншу простягає до нас і бажає вести нас до Свого Сина Ісуса, до Церкви, до Євхаристії.

Дорогі друзі, хочу сказати вам кілька слів про те, що говорить нам Богородиця – Цариця миру. Це укрито в Її останньому посланні – 25 березня 2020 року, у Її словах: «Я з вами всі ці роки, щоб вас вести дорогою спасіння», – і далі: «Поверніться до Мого Сина, поверніться до молитви й посту». Думаю саме в цих словах заховано те, чого бажає від нас Богородиця.

Ми опинилися у важкій для нас ситуації – пандемії коронавірусу, яка заполонила весь світ. Зараз це для нас проблема, але коли все пройде, то буде якась інша проблема, завжди буде щось, що прийде в наше життя несподівано, незаплановано, небажано. І тоді це стає для нас труднощами, хрестом. Але зараз важливо подивитися, як дивиться на все це Божа Матір. А Вона над усім цим. Вона бачить цю ситуацію, у якій ми знаходимося, але вона бачить більше й бажає більшого для нас – нашого спасіння, щоб ми повернулися до Ісуса, повернулися до молитви, до Бога, від Якого ми сильно віддалилися. І слава Богу, що через ситуацію пандемії коронавірусу, ми повертаємося до Бога, повертаємося до молитви, до Ісуса.
Багато храмів закриті, так само і тут, у Меджуґор’ї. І це так, тому що ми поважаємо світську владу, котра так розпорядилася. Але що ж сталося насправді? Сталося те, що відкрилися храми в сім’ях. Люди повернулися до молитви – це духовне оновлення. І це сталося під час Великого посту, тому цей Великий піст – особливий. Тому я вірю, що наша Матір радіє тому, що ми повертаємося до молитви, повертаємося до Бога. І тільки це по-справжньому важливо.
Ніхто з нас не хоче заразитися коронавірусом, і це абсолютно нормально, по-людськи, але трапляється, що хтось і заразиться. Іноді ми не можемо уникнути цього зараження, ми не хотіли цього, і ніхто інший не хотів заразити нас. Трапляється, що люди заражені, носять у собі цей вірус і приносять іншим. Що ми можемо в такій ситуації? Лікарі кажуть, що найважливіше – це профілактика, турбота про імунітет. Ми можемо зміцнювати свій імунітет вітамінами, здоровою їжею і т.д., здоровим способом життя. Того ж самого бажає тут Богородиця. Уже 39 років Цариця миру робить це з нами. Вона не може захистити нас від усіх проблем, із якими ми зіткнемося, Вона не може перешкоджати тому, щоб у нашому житті не було труднощів. Господь і Її Саму не вберіг від цього, не захистив. У Неї були труднощі в житті, Вона повинна була бігти в Єгипет, Вона стояла під Хрестом. І те, що Вона пережила під Хрестом, було страшно для Неї як для Матері. Але Бог зробив Її здатною пройти через усе це. Бути внутрішньо сильною, сильною духовно, мати міцну віру, надію на Господа, надію, любов. Саме цього бажає Богородиця від нас. Саме це робить із нами вже 39 років і бажає, щоб ми ставали пристосованими до життя, щоб ми йшли, проходячи через це життя, ішли назустріч Богові, жили з Богом, через Христа, з Христом і в Христі. Вона робить нас спроможними до життя, як це сказано в одній притчі про царя, який проходячи через своє царство, спіткнувся об камінь, упав й ударився. Пошкодив себе, уколовся до терен і вирішив, що у всім своїм царстві потрібно постелити килими, щоб ніде не було ні каменю, ні тернини, щоб усе було рівно, красиво, зручно. А йому порадили: «Царю, не потрібно, це занадто дорого. Краще зроби для себе взуття, і коли ти підеш по своєму царству й спіткнешся об камінь, ти не ушкодиш себе».
Божа Матір бажає, щоб ми внутрішньо стали здатними жити через молитву, через піст, через Євхаристію, через сповідь, через читання Слова Божого, через Поклоніння Ісусу в Пресвятих Дарах, через молитву перед хрестом. Богородиця бажає, щоб ми ставали здатними долати різні ситуації, з якими ми будемо стикатися. І тоді, коли в житті добре й красиво, і тоді, коли важко, щоб ми могли залишитися з Богом. Так, як каже Ісус: «Перебувайте в Моїй Любові», – щоб ми могли залишитися вірними Господу, залишитися близько Нього.
Дорогі друзі, можна сказати, що це тільки одна область. Це шлях до миру, щоб у нас був мир, Божий мир. Мир у Господі. Але це тільки область, а далі йде те, що ми називаємо школою Богородиці, школою молитви серцем. Богородиця веде нас углиб. Веде нас до молитви серцем, до проживання Євхаристії серцем, щоб ми постили серцем, поклонялися Ісусові серцем. Чому це важливо? Тому що ми можемо молитися, постити, але залишитися тільки на поверхні.
Згадаймо, як Ісус звертав велику увагу на те, щоб відкрити людям очі, як вони моляться, постять, але при цьому деякі залишаються на поверхневому рівні, на зовнішніх проявах, очищають чашу тільки зовні. Він же бажає, щоб ми робили це зсередини. Тому що може статися так, що ми й молимося, і постимо, а залишаємося сліпі, наше серце залишається закритим для іншої людини, серце, закрите для вибачення, для любові до ближнього й т.д. І тому Богородиця закликає нас: «Моліться серцем». Вона веде нас до цієї молитви. Вона каже: «Працюйте над своїм серцем так, як ви працюєте на полях». Це дуже важливо – працюйте. Що це означає?

Це означає, що ми повинні випробовувати себе. Іноді можемо думати, ба навіть бути впевненими в тому, що ми добрі, досконалі. Тоді ми виправдовуємо себе, а звинувачуємо інших. Я можу залишатися сліпим щодо себе самого: я не бачу своїх помилок, не бачу, як показую пальцем на інших, не бачу, як підкреслюю слабкості інших, не бачу, як звинувачую інших, не бачу, як критикую інших, не бачу, як постійно говорю негативно про інших, не бачу, як захищаю себе…
Так поводилися Адам і Єва – вони виправдовували себе, звинувачуючи інших, роблячи інших винуватими: це не я, а Єва; це не я, а змій.

Також було і з фарисеєм, який молився в храмі: він думає, що він абсолютно хороший, тому що він молиться й постить. Однак він не бачить того, що його погляд спрямований тільки на помилки інших. При цьому він не бачить, що інших він називає грішниками, і каже: «Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як вони – грішники, я – добрий, я – молюся й пощу», – але його серце при цьому закрито. Закрито для того, щоб побачити добро в інших. Він не бачить добра в комусь, не бачить людини, але бачить грішника і потім віддаляється від них.

Так чинили й люди, які дивилися на Ісуса, що входив у будинок Закхея, і казали: «Ти прийшов до грішника». Це означає, що себе вони бачать праведниками, справедливими, а в Закхеї бачать тільки грішника і тому говорять: «Ісусе, Ти не можеш увійти в його будинок, тому що він – грішник». Ісус дивиться на це по-іншому. Він бачить грішника в людині, бачить його слабкості, але для Нього саме це і є причиною, щоб увійти в будинок Закхея. Тому Він каже: «Я прийшов не заради праведників, але заради грішників». Ісус бачить і гарне в Закхеєві, бачить людину, бачить Боже творіння, бачить сина Авраама. Це і є причиною, чому Він повинен увійти в його будинок.

Ще один приклад – люди з Євангелія, які взяли в руки камінь, щоб кинути й каменувати жінку. Вони бачать тільки гріх, лише помилку, і це для них достатня причина, щоб підняти камінь й убити жінку, але при цьому не бачать себе.

Це причина для того, щоб працювати над собою. Тому Божа Матір закликає: «Працюйте над своїм серцем так, як ви працюєте на полях». Це щоденна робота, дорогі друзі, тому нам необхідне навернення, тому Богородиця закликає нас до щоденного навернення і каже: «Навернення – це найважливіше послання, яке Я дала вам».

Напевно, ми усвідомлюємо, чому. Тому що без навернення ми не можемо рости. Ми можемо молитися й постити, але залишимося тільки на поверхні, ніколи не зможемо пізнати Божої Любові, ніколи не зможемо робити так, як робив Ісус. Але будемо все так само відкидати людей, вибирати: я буду бачити себе добрим, правильним, а інших поганими, буду звинувачувати інших. І тоді ми не зможемо слідувати за Ісусом, не зможемо йти Його шляхом. І тоді цей світ не зможе отримати того, що приніс Ісус, а Він бажає, щоб ми несли іншим мир. Таким чином, важливо сказати собі: мені потрібне навернення, я кожен день маю потребу в наверненні, у зміні. Тоді я й сам зможу усвідомити, що навернення – це щось піднесене, щось добре, тому що постійно спонукає мене до зростання, постійно закликає мене, щоб я переглянув свої орієнтири, відчував себе; щоб в мені не було застою, щоб я не був ледачим у духовному житті, але щоб знову й знову піднімався як блудний син із притчі. «Встану і піду до Отця». Піднімуся з того чи іншого стану й піду до Отця, повернуся до Бога, повернуся до Ісуса, повернуся до Божої Любові.

Далі для нашого духовного імунітету потрібна віра – це те, що було в Марії, міцна віра, міцна надія на Господа. «Не бійся Маріє», – каже Ангел, – не бійся, Господу все можливо». І Марія вірує, що це так. Вона вірить у Божу Любов, у Боже ведення, і, не дивлячись на неясність, на різні труднощі, із якими вона стикається, Марію ведуть віра й надія на Господа.

Уявімо собі, наскільки важко Їй було, коли потрібно було тікати в Єгипет, як було важко стояти під Хрестом, але віра й надія на Господа ведуть Марію. Тому Вона бажає, щоб і наша віра зростала, щоб і в нас була міцна віра й надія на Господа.

Молитва, піст, читання Слова Божого, Поклоніння, Євхаристія, сповідь – усе це допомагає нашій вірі зміцнюватися. Вервиця до Божого Милосердя, яку ми молимося й добре знаємо слова цієї молитви: «Заради Його страждань будь милосердний до нас і до цілого світу». Також і слова: «Ісусе, я довіряю Тобі». Усе це допомагає нам, щоб в нас зміцнювалася віра. Необхідно також молитися, просячи про цей дар: «Господи, зміцни мою віру, мою довіру до Тебе». Молімося так кожен день.

Ісус теж молився за віру Петра, щоб його віра не похитнулася. Ісус знає, що віра може ослабнути, і тому важливо зберігати свою віру, зміцнювати її молитвою. Для цього ми можемо кожен день віддавати себе Ісусові: «Ісусе, я віддаю себе Тобі, я не знаю, що і як буде, але я довіряю Тобі, Ти мене веди. Господи, Ти – мій Пастир, Ти – мій Шлях, Істина і Життя, я хочу слідувати за Тобою».

Далі, для віри важливо, щоб ми вірили, що Господь нас любить, що Його любов сильніша від моїх гріхів, моїх помилок – це ключовий момент. Господь любить нас, Його любов як сонце, а сонце завжди світить і сяє. Він завжди любить нас: і тоді, коли ми хороші, і тоді, коли – погані. Його любов ніколи не зупиняється, не зникає, коли ми помиляємося. Його любов безумовна й вільна. Він не любить нас тільки за те, що ми хороші, але любить, тому що він – сама доброта. І Він бажає, щоб ми вірили Йому, вірили, що Він любить нас.
Коли ти повіриш, що Бог тебе любить, твоє серце почне відкриватися і знайде мир. «Бог любить мене, я улюблене дитя Бога, люблений син, люблена дочка Божа» – це приносить радість і мир. Усвідомивши це, ти молишся по-іншому, по-іншому йдеш на Євхаристію, по-іншому входиш у храм. Тоді в тебе з’являється інша мотивація для молитви, – ти просто хочеш відповісти на цю любов, яка любить тебе безумовно, яка у свободі допомагає приймати рішення. «У цій свободі я вибираю Тебе, Господи, я наважуюся вибрати Тебе, провести свій час із Тобою». Важливим є те, що, почавши відкриватися для цієї Любові, ти станеш учитися від Неї і надихатися цією Любов’ю. Цей момент дуже важливий для нас. Для нас важливо вчитися від Ісуса, від Марії, учитися від Божої любові й дозволяти, щоб вона охопила мене, щоб я міг чинити так само.

Чому я молюся та пощу? Щоб стати схожим на Ісуса і Марію. Щоб у якійсь конкретній ситуації я міг показати любов, яку Господь показує і проявляє до мене. Однак це не означає наступного: я молюся, щоб Господь простив мене, був милосердним до мене, але коли сам зустрінуся з якоюсь людиною, то роблю за зовсім іншими законами: уже немає прощення, а навпаки, я бачу тільки негативне в інших, тільки критикую, тільки говорю негативно, вважаю себе добрим, а всіх інших поганими. Це не шлях Ісуса. Ісус каже: «Любіть одне одного, як Я полюбив вас».

Ми йдемо на молитву, щоб пізнавати любов Христа, щоб учитися від Нього, щоб самим ставати здатними проживати цю любов. Богородиця каже: «Будьте Моїми простягнутими руками до інших». Цього бажає Ісус: щоб ми могли чинити так, як це робив Він. Любов – це сенс молитви. Ми вчимося молитися для того, щоб учитися любити; щоб не просто помолитися, а вчитися любити так, як любив Ісус. Уже на практиці ми побачимо, який наш стан, чи прийшли ми до Його любові, чи ми все ще залишаємося десь далеко від Його любові. Усі ми іноді далеко, іноді близько до Його любові. Тому нам необхідно повертатися до Нього, до Його любові, як каже Богородиця: «Дивіться на Нього… Учіться від Нього». Нехай Він буде твоїм прикладом, твоїм зразком.

Тому так важливо молитися за дар любові. Божа Матір закликає нас, кажучи, моліться за дар любові до людини, яка образила вас, якої ви не любите. Моліться за любов, щоб любов у вас переважала, щоб любов у вас була сильнішою, ніж усі інші думки й почуття, які з’являються у вас.

Я часто свідчу про це, тому що це один із моїх фундаментальних, духовних досвідів. Це пов’язано саме з молитвою за дар любові. Коли прочитав це вперше, я як раз відчував себе скривдженим однією людиною, і я почав молитися за любов: «Ісусе, дай мені любові до цієї людини». Приходила і боротьба, це не було легко. Це тривало три дні. На третій день я відчув і пережив, що звільнився, що любов повернулася в моє серце. У цей момент я усвідомив, що пробачив. Процес вибачення в мені завершився тим, що серце звільнилося, що я вийшов з гробу, у якому перебував. А гріб – це негативні емоції, почуття, думки, непрощення, бажання помститися, бажання, щоб іншому було погано й т.д. Молитва за дар любові допомогла мені в цьому. Тому добре, щоб ми кожен день молилися за дар любові до інших людей: «Ісусе, дай мені любові до іншої людини».

Хрест – один із важливих моментів у школі Богородиці. Вона закликає нас, щоб ми молилися перед Хрестом, на горі Кріжевац, молилися перед Хрестом у храмі. Вона закликає нас узяти в руки хрест, дивитися на Ісуса, надихатися від Ісуса, від Його любові, яка пережила всю свою повноту на Хресті. На Хресті Ісус каже: «Здійснилося», – а це означає – тут любов дійшла до свого піку, до вершини, і Він віддає Своє життя за нас. Він – Праведник, Він – невинний, віддає Себе Самого за наше спасіння.

Зараз ми знаходимося в ситуації хреста, коли ця ситуація пандемії – коронавірусу зупинила нас, зупинила наші плани, наші бажання, наші очікування. Зараз усе не так, як ми того хотіли … А хрест завжди саме такий. Богородиця бажає, щоб ми проживали слова Ісуса: «Візьми свій хрест», – прийми свій хрест. Тому що коли ти приймеш його, тоді ти ввійдеш в процес перетворення свого серця і тоді відбудеться щось хороше. Ти думаєш, що коли твої плани і очікування змінилися, коли все стало по-іншому – це катастрофа. А все може бути абсолютно навпаки: може статися щось набагато краще, ніж ти міг собі уявити.

Ісус каже: «Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий», – це і є переображення, коли я прийму хрест. Прийму себе таким, який я є, інших людей – такими, якими вони є, не такими, якими б я хотів їх бачити, але такими, якими вони є, – тоді в мені відбувається переображення. Я починаю дивитися по-іншому. Це прийняття хреста змінює мій погляд, мій спосіб мислення. Тоді цей час уже не такий тяжкий, ярмо вже любе. І ситуація, у якій ми знаходимося зараз, набуває нового вигляду, я стаю здатним сказати: «Господи, дякую Тобі за це. Дякую Тобі, Господи! Так, у мене були інші плани, бажання, але я бачу, що ця ситуація принесла мені благословення, принесла мені багато хорошого для мого духовного життя, для спасіння. Я наблизився до Тебе, Ісусе, повернувся до молитви, повернувся до своєї сім’ї ». А це – найважливіше, найкраще, єдино важливе, усе інше проходить. Важливо, щоб ми брали хрест у руки, дивилися на Ісуса, молилися перед хрестом, надихалися Його любов’ю. Він, не дивлячись на те, що знаходиться на хресті, молиться за тих, хто розіп’яв Його. «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». У Ньому немає гіркоти, у Ньому немає нічого негативного. Ісус молиться за тих, хто переслідує Його, і бажає, щоб вони врятувалися – це перемога над злом. Ісус переміг зло, і тільки таким чином можливо перемагати зло. Зла неможливо перемогти, якщо ми відповідаємо злом на зло. Неможливо перемогти зла насильством. Перемогти зло можна тільки так, як переміг його Ісус.

Богородиця закликає нас до посту. Піст важливий для духовного життя. Тут, у Меджуґор’ї, проходять семінари посту, багато хто з вас уже, можливо, були на цих семінарах. Піст допомагає нам внутрішньо звільнятися, щоб у нас зміцнювалася внутрішня свобода. Чому піст такий важливий? Тому що ми звикаємо до певних речей, ми стаємо рабами: часто поневолені речами й уже не бачимо нічого важливого в житті, не бачимо того, що по-справжньому важливо. Піст допомагає нам залишити, відпустити ці речі. За допомогою посту я віддаляюся від речей і через це заново відкриваю їхню цінність: цінність життя, людей, відкриваю красу творіння, і все це саме завдяки тому, що не беру цього. О.Славко Барбарич говорив: «Хто навчиться жити з речами, не використовуючи їх, той може жити і з людьми навіть тоді, коли зіткнеться з їхніми слабкостями». Саме тоді, коли я навчуся не брати речей, бути терплячим, чекати, не брати чогось відразу, витримати певні моменти, тоді я зможу жити разом із людьми, бути терплячим до них, коли вони слабкі, коли помиляються, коли вони не такі , як я їх собі уявляв, – я зможу прийняти їх такими, якими вони є.

Це важливі моменти для нашого духовного життя, для наших відносин із людьми, для нашого життя з Господом, для того, щоб заново відкривати для себе Євхаристію, відкривати ті дари, які дав нам Господь, щоб ми знову стали щасливі, стали простими, жили просто … Чи усвідомили, як багато нам дано, як багато в нас причин для радості; щоб ми жили у свободі, бо в іншому випадку ми завжди будемо чимось поневолені. Завдяки посту ми зможемо звільнятися, наші очі зможуть відкриватися, щоб побачити, що саме поневолює нас, що не є добром для нас. Таким чином, ми зможемо ставати вільними і від людей, відпускати прив’язаності, залежності. Нам буде легше усвідомити, що в житті є по-справжньому важливим, а в чому я зовсім не маю потреби; на що мені не потрібно витрачати багато сил, а я часто витрачаю їх на якісь другорядні речі. Через піст ми заново відкриваємо те єдино важливе, про що говорить Ісус Марті: «Одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».

Дорогі друзі, дорогі брати й сестри, я бажаю вам, щоб через цю зустріч ви зміцнилися, оновилися, щоб потім ви змогли увійти у своє щоденне життя, повернутися у свою сім’ю оновленими, укріпленими внутрішньо. І знову й по-новому відповіли на заклик нашої Матері, Цариці Миру.