Бог тут – будьте святими (о. Славко Барбарич, OFM)

Важливо ще раз завважити, що Марія виховує та настановляє нас доволі просто. Вона, як мати, нагадує в посланнях лише про те, що глибоко торкає життя віруючої людини, і [у цьому випадку] стосується ставлення до церков як до споруд, оскільки в середині них живе Цар царів і Господь господ.

Так, у посланні 25 квітня 1988 р. сказано, що Служба Божа – центр життя й саме життя; церква як споруда освячена Божою присутністю, і всі вірні покликані до святості, яка походить від зустрічі зі святим:

«Дорогі діти! Бог хоче зробити вас святими, тому через Мене закликає вас до повного віддання. Нехай для вас Служба Божа буде життям. Зрозумійте, що Церква – це Божий палац, місце, де збираю вас і хочу показати дорогу до Бога. Прийдіть і моліться! Не дивіться на інших і не обмовляйте їх; але нехай ваше життя буде свідченням на дорозі святості. Храми достойні шани й посвячені. Адже Бог, Який став людиною, перебуває в них удень і вночі. Тому, дітоньки, віруйте й моліться, щоб Отець примножив вам віру, а тоді просіть, що вам потрібно. Я – з вами. Радію вашому наверненню і захищаю вас Своїм Материнським Покровом. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».

Зробити нас святими – перша й кінцева мета наставництва Марії. Бути святим насамперед значить бути здоровим душею, очищеним від гріха та його наслідків. Це значить мати в серці мир і любов та безперервно по-євангельськи зростати. Бути святим не мається на увазі творити чудеса та дивовижні знамення чи мати якийсь дар, приміром, як видіння, пророцтво і т. ін. Бажання Марії зробити нас святими закорінене духом у глибині нашої істоти. У цьому наше покликання – і також воля Божа, аби ми були святими й досконалими, як Він, Отець наш Небесний (див. Еф. 1:1 і далі). Тому обов’язок і завдання Марії – повести нас дорогою святості, єдино виправданою для всіх християн, рівною мірою можливою для кожного.

Будь-які місце й час, спільнота й людина поруч, якими б вони не були, – завжди підхожі обставини й час для святості. Бажати іншого часу й інших людей поруч із собою як умов для свого рішення й зростання у святості – не що інше, як самообман. Для святості вимагається лише співробітництво з Божою волею в тих обставинах, де ми цієї хвилини знаходимося.

Бог – Той, Хто дає святість

Марія як слугиня Господня, захоронена від усікого гріха, безгрішна, може бути прикладом і відображенням того, що приготував нам Бог. У ній ми можемо відчути всю красу зростання у святості. Вона може розбудити, дати імпульс руху до святості, але не Вона дає саму святість. Це робить тільки Бог. Тому потрібно через Її досвід і поради віддати себе Богові – що, інакше кажучи, означає повірити Богові й дозволити себе вести.

У посланнях Марії віддання себе – це визначення віри. Віддати своє серце Богові, повірити Йому, сказати разом із Нею «Ось я, Господи» – у цьому і є зміст віри. Тому безвір’я – це недовіра і спротив Божій волі. Бог протирічив би Самому Собі. Що не є можливим, якби Його воля не полягала б саме в нашій святості, досконалому зростанні на Його образ і подобу. А людина руйнує саму себе, якщо не співпрацює з волею Божою.

Віруйте, прийдіть, моліться

Вірити, що Христос присутній у Євхаристії, що Його літургія – безперервна жертва за нас, вірити, що ми зустрічаємо Його живого – це одночасно й заклик приходити туди, де Він, і молитися. Віра повинна містити досвід. Вона ґрунтується на досвіді, а він здобувається в процесі зустрічі й спільного перебування, у розділенні спільної долі й особливо в участі у чужій долі.

У вірних буває іноді спокуса переконати себе, що євхаристійну зустріч можна замінити молитвою вдома або приватними духовними практиками. Так відбувається завжди, коли намагаються виправдати невідвідування чи вихід зі Служби Божої без поважної причини. Однак спершу потрібно прийти на Службу Божу й просити про благодать віри – і лише після цього просити про потребу. Насамперед потрібно встановити євхаристійну єдність – і лише відтак жити від неї та, живучи нею, поглиблювати особистий досвід [спілкування] з Богом та ближніми. Тим самим стають свідками для інших – а саме до свідчення ми й покликані. Віра – справа завжди особиста, але ніколи не приватна для людини, тому що вона повинна віднаходити свій відгук у суспільстві. Багато хто плутає особисте й приватне та легко відокремлюють себе від суспільства, але таким чином страждають й окремі люди як частини тіла, і все тіло (див. 1 Кор. 12: 12-31).        

 Церква – храм Божий

Марія просить у посланні поваги, глибокої відданості [щодо церкви], гідної поведінки й пристойного одягу. На це здатна лише мати, і лише вона вміє говорити так, навчаючи нас, своїх дітей, пристойності та правильної поведінки в церкві. Тому що церква – храм Божий. У ній мешкає Бог. Його присутністю церква освячується, а освяченим місцям належиться інше ставлення, благоговійне й таке, що поширює святість.

Як Божа присутність освячує простір церкви, так вона сприяє і зростанню людини у святості. І це освячення продовжується у світі. Чим би освячені вірні не займалися, де б вони не трудилися й до чого б не торкалися, воно теж стає освяченим. З усвідомленням цього та з таким ставленням ми будемо повертати святість усьому й набувати глибокої поваги до людей і природи. Своєю поведінкою людина збезчестила цей світ – і своєю поведінкою повертає йому гідність, створює його обличчя наново, робить можливим новий порядок.

Святий Павло каже нам, що одного разу все буде підкорено Христові. Усе творіння, усі люди. Смерть буде знищена, і тоді Христос підкориться Отцеві. І через Христа Бог буде усім в усьому… (1 Кор. 15: 23-28).

Я з вами

Марія залишається вірною Матір’ю та наставницею. Вона йде поруч, молиться, радіє, захищає, закликає, нагадує, дякує. Вона – тут, і це  найголовніше.

Print Friendly, PDF & Email

Попередня

Звукозапис роздумів над посланням від 25.12.2023 (Тереза Гажійова)

Наступна

Молитва Радісних Таємниць Вервиці в першу суботу місяця, 6.01.2024 р.