Мова – про Останню вечерю, або про першу Святу Месу та Євхаристію. Як і всі євреї, Ісус святкує Пасху – свято, яким щорічно згадується вихід із Єгипту, живий спомин про милосердя та любов Божу. Агнця без вади приносили в жертву та їли з поспіхом. Усі були перепоясані й готові до шляху, тому що треба було вийти з рабства, тікати від ворога й досягнути землі обітованої.

Того вечора агнцем, жертвою стає Ісус. Він святкує Свій вихід зі світу, бачить у цій Пасці довершення Своєї місії у світі, віддає Своє життя, приносить Себе в жертву – з любов’ю, за всіх. Він – Агнець Божий.

У Євангелії від Луки 22: 7-19 про це оповідається так:

«Настав день Опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили”. Вони Його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: “Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій Я з учнями Моїми міг би спожити пасху? ” І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте”. Пішли вони й знайшли так, як Він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з ним. І Він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж Мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві”. І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині Я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство”. І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – Моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин”».

Упізнали Його при ламанні хліба

Подія, що відбулася з двома учнями з Еммауса після Воскресіння, та наведене нам святим Лукою – справжня євангельська педагогіка й послання про Євхаристію. У цих подіях ми виявляємо всі людські, але також і Божі аспекти євхаристійної жертви.

Учні тікають, розчаровані й налякані тим, що відбулося Великої п’ятниці. Вони думають, що даремне довірилися Христові. Свої муки, страх і відчуття безнадії вони відкривають один одному. І хто знає, як би довго це продовжувалося і де б ті двоє опинилися, якби в їхню розмову не втрутився Воскреслий, Якого вони впізнають не відразу – але серце їхнє починає горіти. На знак подяки вони запрошують незнайомця в дім переночувати й продовжити путь наступного дня. Незнайомець відгукується – але не тому, що потребує ночівлі, а тому що дуже хоче бути зі Своїми учнями, яких уже зміцнив Своїм словом. Тепер Він прагне укріпити їх і Своїм Тілом, тому що віддав життя за них.

У Євангелії від Луки 24: 13-35 так про це сказано:

«Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, Сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб Його не пізнали. Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. Озвавсь тоді один з них на ім’я Клеопа, і Йому каже: “Ти ж бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” І Він спитав їх: “Що таке?” Вони ж Йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, – та як наші первосвященики й князі видали Його на засуд смертний і Його розіп’яли. А ми сподівались, що це Він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши Його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що Він живий. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; Його ж вони не бачили”. А Він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився”. І Він увійшов, щоб зостатись. І от, як Він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони Його пізнали. А Він зник від них. І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: “Христос справді воскрес і з’явився Симонові”. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони Його пізнали при ламанні хліба».

Зустріч із Христом та серце, що запалало через цю зустріч, зцілена надія, пробуджена віра, зцілений зміст життя, утома, що минула, і повернення до Єрусалиму, свідчення перед Петром та апостолами, що Христос воістину воскрес, і прийнята місія – усе це й причина, але так само й результат євхаристійної зустрічі.