Християнин слідує за Христом. Христос є прочанином, що пішов назустріч людині, якій загрожує небезпека загубитися, заблукати чи зупинитися на шляху. І відколи Ісус прийшов на зустріч із людиною, шлях людини, її життя стають паломництвом. Усе обертається на добро. Ісус супроводжує людину, Він є її Шляхом, Істиною, Життям, Світлом, Поживою.

Людина сама по собі є прочанином, який у всьому шукає Бога як відповідь на свої питання. Вона терпить, якщо стає рабом земного і зупиниться на тій дорозі. Саме тому людина повинна залишатися вільною і не дозволяти собі ставати рабом цього світу, який робить людину залежною. Якщо християнин вирішує постити і постить, він тим засвідчує свою віру в реальності, що тривають без кінця. Постити означає звільнитися від земного й не дозволити земним реаліям затемнити споглядання вічного.

Достатньо навіть поверхового погляду на об’явлення Біблії, щоб помітити, скільки разів у ній ідеться про людські і святі трапези, а в Новому Завіті — про трапези Христа і про трапезу есхатологічну. Більше 80 разів знаходимо спомин про трапези в різних ситуаціях. Між тими святами найвідомішою є згадка про Пасхальну трапезу на згадку про чудесну любов, із якою Бог опікувався ізраїльським народом, вивівши його з Єгипту. Ізраїльтянам сказано все про цю трапезу, про яку ніхто з них не може і не сміє забути (пор. Вих. 12 і 13).

«Десятого дня цього місяця візьміть собі кожен для своєї сім’ї ягня: одне на хату. Коли ж сім’я буде замала на (ціле) ягня, нехай разом з найближчим у межу сусідом візьме ягня по лічбі душ; розрахуйте, щоб ягняти було досить для кожного, хто скільки зможе з’їсти. Ягня ж нехай вам буде без вади, самчик, одноліток; можете взяти його з баранців або з козенят» (Вих. 12: 3-5).

Чітко вказано і як мають споживати:

«А їстимете його ось так: стегна ваші нехай будуть попідперізувані, обув’я ваше на ногах ваших, і костури ваші в руках у вас; і їстимете похапки: пасха то Господня» (Вих. 12: 11).

Попри всю реальність цієї трапези в її історичному контексті, вона й есхатологічна за своїм значенням, тому що є символом Євхаристійної трапези. Ісус разом зі своїми учнями споживає пасхальну вечерю і дарує Євхаристію. Він є Агнець Божий, що дається заради життя не тільки ізраїльського народу, а й цілого світу (Лк. 22: 7-18).

Трапеза, про яку каже пророк Ісая у 25 главі, у своєрідний спосіб є есхатологічною.

«Господь сил учинить на оцій горі бенкет для всіх народів, бенкет, де буде ситне м’ясо, бенкет, де буде добре вино, ситне м’ясо шпиковисте, добре вино, проціджене й чисте. Він знищить на оцій горі заслону, що запинає всі народи, і покривало, що вкриває всі народи. Він знищить смерть навіки. І повтирає Господь з усіх облич сльози і зніме ганьбу зі свого люду по всім світі, бо Господь сказав так. Того дня скажуть: «Ось він, наш Бог! На нього ми надіялися, і він нас спас. Ось він Господь! На нього ми надіялися. Радуймося і веселімся його спасінням!» Бо рука Господня на цій горі спочине» (Іс. 25: 6-10).

Ісус говорив про Царство Боже через притчі та образи, часто згадуючи про бенкет. Одночасно Він говорить і про вічний бенкет Царства Божого. Святий Лука записує Ісусові слова:

«Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля» (Лк. 22: 28-30).

Після встановлення Євхаристії Ісус каже:

«Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого» (Мт. 26: 29).

Той бенкет буде з праотцями віри.

«Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 8: 11-12).

Існують умови участі в бенкеті:

«Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти… Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?» (Мт. 22: 2-3; 11-12).

Готується бенкет, усі запрошені, але не всі відгукнулися, а між тими, які відгукнулися, не всі були готові до участі в ньому.

Ісус говорить про очікування Обручника, бо тільки з Його приходом може розпочатися бенкет. Різна поведінка та остаточні підсумки. «Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лампи й вийшли назустріч молодому. П’ять з них були нерозумні, а п’ять — мудрі. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинках оливу» (Мт. 25: 1). Потрібно чувати і чекати. Якщо слуга подумає, що його господар запізниться, якщо не здатний чекати або втратив здатність очікування та погляду в майбутнє, тоді він обертається до себе самого, їжі, пиття, тоді починаються непорозуміння, сутички, війни (Мт. 24: 45).

Піст робить людину здатною очікувати і не втомлюватися від чекання, а в той же час це стає свідченням очікування вічного бенкету в Небесному Царстві. Здійсниться усе те, що сказане в книзі Одкровення: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною» (Одкр. 3: 20).

Фрагменти з книги отця Славка Барбарича «Постіть серцем», Розділ 4,  4.25