Стара приказка гласить: «У здоровому тілі – здоровий дух». Однак на такій самій підставі можна сказати: «Здорове тіло – від здорового духа!» Людина являє собою єдине ціле, навіть якщо і говорять окремо про тіло, душу й духа. Стан кожного з цих складників виявляється і впливає на стан іншого.
Вочевидь, що піст позитивно впливає на стан здоров’я тіла і підтримку його рівноваги, а водночас – прямо чи опосередковано – і на стан психіки. Якщо порушується фізіологічна рівновага, під загрозою опиняється і рівновага психіки, а вона, своєю чергою, впливає на тіло. Можливо, найбільш очевидно це в двох крайніх станах психіки, які проявляються через тіло: булімії та анорексії. Булімія – це надмірне споживання їжі у поєднанні зі штучним викликанням блювоти, а анорексія – відмова від їжі. В основі обох цих станів – дисбаланс психіки, який виникає внаслідок порушення стосунків із людьми, а також до себе і до природи.
Зцілення таких станів починається тоді, коли душа вивільняється від негативного і мінливого ставлення до себе та до інших. У цьому значенні піст і молитва – це саме гігієна душі. В основі душевних хвороб лежить утрата внутрішньої свободи, коли людина поглинається самою собою, речами і задоволеннями та стає фактично рабом сама собі, іншим людям та матеріальним речам, і в такому стані руйнує себе. Скільки людей розтратили своє фізичне і духовне здоров’я, тому що були травмовані і обтяжені, а в пошуках миру і вирішення своїх проблем вдавалися до алкоголю, наркотиків та інших залежностей! Не секрет, що залежних стає все більше, все більше тих, хто страждає від депресії, втратив смисл життя, і тих, хто залежить від таблеток, у яких вони шукають заспокоєння, що відбивається на фізичному стані організму.
Я не маю наміру порушувати тут усю психопатологічну проблематику, пропонувати спрощені рецепти для всіх душевних хвороб або давати примарну надію тим, хто несе хрест душевних хвороб, але хочу тільки звернути увагу, що за допомогою посту і молитви людській душі легше зоставатися здоровою і зберігати мир.
Тому важливо розуміти, що потрібно уникати рабства і плекати внутрішню свободу, а всі ці проблеми починаються із травм дитячого віку. Коли запитують, чи потрібно постити дітям, то відповідь повинна бути ствердною. Звичайно, мова не про такий піст, якого дотримуються дорослі, але про виховання правильного ставлення до себе й інших.
Якщо діти від початку живуть в умовах розкоші та отримують усе, що захочуть, негайно і без зусиль, у них не розвиваються в потрібній кількості окремі душевні механізми, які пізніше стануть потрібні їм у житті. Якщо в сім’ї тільки одна дитина чи дві, то вони ростуть в атмосфері, в якій стають егоцентричні та недостатньо розвивають правильне ставлення до інших. Життя, однак, не просте, у ньому будуть труднощі, проблеми і боротьба, у якій перемагають і програють, або, у всякому разі, не отримують негайно й без особливих зусиль того, що людина побажає.
Той, хто з дитинства звик мати все завжди та відразу і не навчився дивитися на інших безвідносно до того, наскільки вони відповідають його потребам, у ситуаціях відмови втрачає свій душевний спокій і руйнується. Тому зараз все більше людей із нестабільною психікою, які втрачають смисл життя від першої поразки у навчанні, роботі або в коханні, не знаходять радості в житті і, обтяжені егоїзмом, звертають на шляхи, на яких продовжують руйнувати себе та інших. Це призводить до стану або пригнічення, або агресивності, які можуть брати на себе різні лики.
Усе, що я хотів сказати, можна подати набагато простіше: якщо ми хочемо розглянути якусь картину і насолодитися її красою, потрібно відійти від неї на таку відстань, щоб побачити в усіх деталях. Коли спостерігач підходить до витвору мистецтва надто близько, його погляд затримується на елементах, які мають значення тільки у своїй сукупності. Тому хтось може побачити лише тінь, якусь чорну цятку або нерівну лінію, а хтось, можливо, побачить лише квітку або красивий відтінок. Ні в першому, ні в другому випадку спостерігач не зможе оцінити картини. Перший, швидше за все, назве картину темною, а другий – світлою, проте ні перше судження, ні друге не будуть правильними. Бо й тінь, і світло виконують лише певну функцію. Те ж можна сказати і про людину, яка втратила внутрішню свободу. Вона опиняється надто близько до самої себе, до речей і до інших людей, і як наслідок – губить уяву про всю повноту життя та створює нездорові стосунки.
Зрозуміло, що було б добре, аби кожна людина, а особливо дитина, мала все необхідне для життя, а все ж потрібно з малих літ учитися дивитися на життя і все, що в ньому є, у свободі серця і душі. Цього легше навчитися, якщо в сім’ї постять двічі на тиждень, як просить Богородиця. У цьому випадку дітям пояснюють, що протягом цих двох днів не споживають нічого зайвого, нічого, що зрештою не є насущним.
Так, якщо в один із таких днів – у середу і п’ятницю – хтось подарує дитині шоколаду, її попросять відкласти смаколик до завтра. Шоколада – її, але доторкнутися до неї можна буде лише завтра. Цей час до завтрашнього дня стає часом душевного зусилля, коли дитина вправляється дивитися на те, що любить і чого хоче, – і відкладати це до завтра, а через це звикає не слідувати за речами із жадібністю та егоїзмом. Із цього зусилля народжується внутрішня свобода, яка пізніше допоможе їй у житті ставитися до себе, інших людей і речей із гідністю справжньої людини.
