Мир – плід Духа.

Найглибше бажання людського серця – це мир.

Що б ми не робили, хороше чи погане, ми завжди прагнемо до миру. Коли людина любить, вона шукає й переживає стан миру; коли ненавидить й хоче помститися, вона також шукає миру; коли залишається тверезою й бореться із залежністю, вона прагне до миру; коли п’є, вона шукає миру; коли молиться, шукає миру; і коли лихословить та зло говорить, вона також шукає миру; коли бореться за своє життя та життя тих, кого любить, вона реалізовує мир; і тоді, коли підносить на себе руку й чинить самогубство чи вбиває іншого, вона також шукає миру. По суті, будь-яким рішенням людина вибирає мир. Однак зрозуміло, що, чинячи добро, вона прагне й досягає миру і для себе, і для решти людей, а роблячи зло, бажає миру лише власного за рахунок інших.

Або, якщо глянути з другого боку: як часто буває, що ми втрачаємо стан миру, тому що горді, егоїстичні, заздрісні, ревниві, жадібні, залежні від влади й статусу. Досвід підтверджує, що з допомогою посту й молитви долаються зло, гординя й егоїзм, відкривається серце, виростають любов і смирення, щедрість і доброта, а через це виникають істинні умови для миру. І той, хто знаходиться в стані миру, оскільки любить і прощає, залишається душевно й тілесно здоровим та здатним будувати своє життя так, як того достойна людина, найвище з Божих творінь. З допомогою посту й молитви зменшуються і стають на правилину міру людські потреби, що, знову ж таки, сприяє виникненню умов для миру й правильного ставлення до інших людей та матеріальних речей.

По суті, це непорозуміння, що піст сприймають у негативному ключі, як відмову від чогось, і не розпізнають його позитивного впливу на духовному рівні. І тому не можна говорити про заміну посту справами милосердя або чимось іншим. А звідси ми можемо зрозуміти, чому мир приходить завжди як наслідок навернення, посту й молитви.

У своїй книзі про піст Ансельм Грюн пише:

«Саме тоді, коли я усвідомлюю й залишаю завдяки посту численні засоби, якими намагаюся замінити свої задоволення і які нерідко мене оглушують чи засліплюють, я пізнаю правду в глибині себе. З допомогою посту я вивільняюсь від нашарувань, що наросли поверх моїх розтривожених думок і почуттів. Тим самим може проявитися все, що в мені є: мої невгамовні бажання та устремління, мої пристрасті, мої думки, які крутяться тільки навколо мене, навколо мого успіху, мого майна, мого здоров’я, мого самоутвердження і моїх відчуттів, таких, як гнів, образа, жаль. Рани, які я заглушаю постійною активністю та численними засобами самовтіхи, їжею та напоями, відкриваються. Усе подавлене виходить на світло. Піст відкриває мені, хто я. Він показує мені, де я в небезпеці і з чим мені потрібно боротися!»

Таким чином, з допомогою посту людина усвідомлює, з чим саме в собі їй слід вести боротьбу. Тільки так і наше несвідоме вивільняється від усього, що приводить нас до неспокою та розладу, і душа стає мирною, виникають умови для миру. Образ такої боротьби добре ілюструє наступний текст:

«Коли якийсь король хоче захопити вороже місто, то найперше він перекриває воду й припиняє постачання. Коли мешканці починають гинути від голоду й спраги, вони здаються йому. Те ж і з тілесними бажаннями: коли чернець виходить проти них в пості й голодуванні, вороги душі втрачають силу!»

Досвід безумовно підтверджує, що миру неможливо здобути, не борючись із його внутрішніми ворогами, і піст для цього – дуже надійний засіб. Тому невипадково всі пророки, а також Сам Ісус, а затим і вся церковна традиція закликали до посту й молитви задля того, аби людина відкрилася правдивому миру. Проблема, однак, у тому, що людина більше схильна слідувати шляхом лжепророків, які обіцяють легкий мир, котрого в дійсності не існує.