У кожного із нас в житті є пам’ятні дати; дати, про які ти – прагнучи цього, чи ні – згадуєш і про які не в змозі забути. Кожен пережитий досвід залишає в серці людини більш або менш сильні та довготривалі сліди болю чи радості. Зрозуміло – і це природньо, що людина обрала би зустрічатися більше з радістю, ніж з болем, тому, що ми покликані до радості та створені для неї. Але, якщо покласти на одну чашу терезів пережиту радість, а на другу біль – то терези життя без сумніву схиляться в сторону страждання. Саме з ним – стражданням або болем – пов’язано в моєму житті і 15 червня 2013 року. В цей день, о 5 годині ранку, я виїжджала з Словаччини в Меджуґор’є.

…біль формує, він очищує нас та допомагає зрозуміти, як зробити щасливими інших та проживати життя в любові…

Я хотіла провести деякий час в спільноті «Світло Марії», куди мене з радістю прийняли. Цей час мав би стати для мене часом зцілення серця від болю та хреста, який мене відвідав. Пам’ятаю, з якою радістю я чекала цього моменту, коли це станеться – коли сану дихати вільніше, легше йти, і вже не думати про біль, а радіти та проживати кожен момент в повноті. Проте прийшов хрест ще тяжчий ніж попередній. Один ще не пішов, а другий не змусив себе довго чекати. Займаючись повсякденними обов’язками в «Світлі Марії», я отримала звістку від рідних, що мій батько помирає. Після чого я швидко поїхала в Словаччину, додому, до тата, який помер через місяць, 25 липня 2013 року. І знову – нові рани тіла, серця та душі. Смерть, самотність та біль нещадно пригнічували мене. Та в той самий момент, коли навколо мене все помирало, всередині мене щось народжувалось. Народжувалась любов та ще глибші стосунки. Стосунки з моїм єдиним Відкупителем та Спасителем Ісусом Христом. Саме завдяки цій особливій духовній близькості з Ним, мені вдалось витримати, пам’ятаючи слова св. Терези Авільської, що насправді «самого Бога достатньо» – коли у мене є Він, в мене є все.