Рита Фальсетто, помічниця о.Славко Барбарича

Рита Фальсетто допомагала о. Славку Барбаричу (OFM) вести справи з 1993 року до його смерті 2000 року. Після цього вона ще деякий час провела у Меджуґор’ї, здійснюючи непомітне, але дієве служіння цьому святому місцю.
У середині 2002 року, за кілька днів до її повернення до США, з нею спілкувався о. Даріо Додіг (OFM). Наводимо уривок із цього цікавого свідчення.

– Рито, поговорімо про час, проведений вами в Меджуґор’ї, допомогу парафіяльній спільноті, святилищу загалом і зокрема о. Славку Барбаричу, для якого ви були правою рукою. Розкажіть, як ви дізналися про Меджуґор’є? Що відбувалося у вашому житті на той час?

– Про Меджуґор’є я дізналася на початку вісімдесятих років. Моя мама завжди дуже любила їздити в паломництва, і я запропонувала їй туди з’їздити. Про те, щоби поїхати самій, у мене не було й думки. Вона поїхала в Меджуґор’є, привезла мені розарій та кілька збірок молитов.
І я почала молитися, а потім дізналася, що там почалася війна. Працювала в соціальній сфері і вирішила спробувати щось зробити, щоб допомогти людям, які там страждають. Я зв’язалася з організацією, яка мала направити туди місію, щоб допомагати жертвам зґвалтування. Ми всі готувалися до від’їзду, але потім виявилось, що держава відмовилася виділити гроші. Тоді я вирішила, що поїду сама і справді поїхала. У Меджуґор’ї тоді було кілька гуманітарних організацій. Я зустрілася з ними та почала працювати волонтером. Ми організовували конвої з ліками та їжею до Сараєва та Боснії.
Тоді я планувала залишитися на шість місяців, але познайомилася з Мілоною фон Габсбург, яка працювала з о. Славком Барбаричем. Вона запитала, чи можу я допомогти йому з новими проєктами. Мілона зустрічалася з молодим чоловіком і готувалася до весілля, але розуміла, що о. Славку потрібна допомога. Я відповіла їй: «Чому ні?» Тоді я не мала уявлення, у що все це виллється, але сказала, що зроблю для нього все можливе. Отак для мене все тут і почалося. Це був 1993-94 роки.

– Що ви можете розповісти про свій досвід Меджуґор’я?

– Приїхала я сюди з суто гуманітарних міркувань, але, почавши працювати з о. Славком, я почала більше молитися, ходити на вечірню програму, на Розарій, на Подбрдо та на Кріжевац. Згодом духовне життя почало мені відкриватися і зцілюватися. Я вивчала свою католицьку віру, багато чого навчалася в о. Славка – спостерігаючи за ним, дивлячись на нього, будучи присутньою на Адораціях і більше часу приділяючи молитві. Як ми всі знаємо, він сам практикував усе, що говорив про послання Богородиці. Він жив постом, молитвою, наверненням, був живим прикладом того, як жити за Її посланнями. Так і я спізнала Бога, Богородицю та прекрасні практики католицької віри. Моє життя в Меджуґор’ї протягом восьми років, сім із яких – з о. Славком – це багато роботи, зокрема з паломниками.

– Рито, можна сказати, що в певному сенсі ви були правою рукою о. Славка. Коли Бог забрав його до себе, як ви це пережили?

– Коли він помер, я була поряд. Бачила, як він повільно опускається на землю, підбігла до нього – він ротом хапав повітря. Я не знала, що робити. Зрозуміла лише, що це, найімовірніше, серцевий напад. Звичайно ж, я почала кричати та кликати на допомогу. О. Славко помер дуже швидко – за 30-35 секунд. Я сказала собі, що маю плакати й відчувати сильний смуток. Важко пояснити, але на той момент мене охопив глибокий усеосяжний мир, і я знала, що все буде добре. Я просто знала, що так має бути. Отець Славко так і лежав на землі. Піднявся лікар, послухав пульс та констатував смерть. І раптом о. Славко піднімає голову, розплющує очі і випускає дух, впустивши голову. Ми з лікарем, вражені, подивилися одне на одного і зрозуміли, що все відбулося. Ми понесли його вниз. Того дня було дуже слизько, і мені здається, що спуск зайняв годину. На четвертій стації нас зустрів о. Світлозар, що йшов до нас знизу. Він дав о. Славку останнє помазання, і ми помістили його до машини швидкої допомоги.

– Як ви сприймали о. Славка, коли працювали з ним, і що думаєте про нього тепер, більш як через рік після його відходу? Що зараз для вас означає досвід роботи з ним?

– Працюючи з о. Славком, я багато чого помічала. Думаю, у нього був особливий дар від Богородиці: коли хтось знаходився поряд із ним, у цієї людини складалося враження, що вона унікальна. Я б порівняла це з Адорацією, коли ти віч-на-віч з Ісусом і почуваєшся особливою, найважливішою людиною, хоча навколо можуть бути сотні інших людей. О. Славко міг говорити із п’ятьма-шістьма людьми, але одного його погляду на тебе було достатньо, щоб ти зрозумів, що ти – унікальний. Він мав дар – говорити з багатьма й давати кожному те, що йому в той момент було потрібно. Він міг бути матір’ю, батьком, братом, сестрою, якщо людині потрібно було зцілення. Я щиро вірю, що о. Славко був прикладом, вірним учнем Богородиці. Він віддав себе Їй, і Вона використовувала його як інструмент спасіння душ. Мене вражало те, наскільки постійним та врівноваженим у всьому був о. Славко. Усе, що він робив, він робив із любов’ю. Навіть коли він сердився на когось, робив зауваження, це було з любов’ю. Твердо вірю, що ті, хто стикнувся з о. Славком у Меджуґор’ї, отримали порцію Божої любові та неба. Щодня я дякую Богові та Богородиці за дар отця Славка в моєму житті. У ті роки я не розуміла масштабу цього дару.

Попередня

28.11.2022

Наступна

Світло Марії. Грудень 2022