Про приготування до сповіді (Славко Барбарич, OFM)

«Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують». (Гал 5:19-21)

Той, хто хоче сповідатися, повинен підготуватися до сповіді. Таке приготування називається ІСПИТОМ СУМЛІННЯ. Цей іспит сумління може здійснюватися по-різному, але мета завжди одна й та ж: перед Богом, у світлі Божої істини, опираючись на слова Ісуса Христа, подивитися на своє життя, свої вчинки й подумати про них.

Варто, однак, сказати про дві можливості: людина може вивірити свою совість, згадуючи всі вчинені гріхи, а відтак висповідатися. Проте вона може так само подивитися на своє становище перед Богом і подумати, звідки походить зло. Можливо, легше зрозуміти, якщо пояснити це на прикладі медицини. Скажімо, хтось може страждати від головного болю й приймати звичайне знеболювальне, у той час як головний біль може бути лише одним із симптомів якогось захворювання.

Так є й зі сповіддю. Ми можемо сказати, що ми сердилися, але слід завжди подумати про причини цієї злості. Може, вона є результатом того, що на роботі не все гладко, а може, ми злимося, тому що надто егоїстичні й зарозумілі, тому сердимося на інших, коли вони не ведуть себе так, як би ми хотіли?

Отож для того, аби добре підготуватися до сповіді, слід подумати й розказати на сповіді більше про свій внутрішній стан, через який відбувається гріх, аніж про самі гріхи.

Хтось може сказати, що не молиться й докоряє собі, а справжня проблема може бути більш серйозною, наприклад, через брак віри чи брак усвідомлення потреби за Богом. Тому замість того, щоб звинувачувати себе, що ти не молишся, слід потурбуватися про те, що віра стала слабшою й немає ніякого духовного росту.

Коли ми випробовуємо свою совість, поступово все стає ясним. Найбільш правильним питанням до самого себе є таке: «Чи все я роблю для того, аби в мені зростали любов, віра й надія?»

Вчинені гріхи є причиною аби провести іспит совісті. Але головна його мета – трудитися, плекаючи в собі віру й любов. Іспит совісті не здійснюється лише задля того, щоб побачити свої гріхи, але й для того, щоб знайти відповідні умови для вдосконалення себе як християн. Приготування до сповіді ґрунтується на 10 Божих Заповідях. Вони допомагають формувати правильне ставлення до Бога, до людей, творіння й самого себе.

У заповіді любові до Бога й ближнього Ісус дав ідеальні критерії іспиту стану душі. У цих двох заповідях міститься весь закон і пророки. Для Ісуса саме ці заповіді є єдиним критерієм, за яким Він Своїх признає, нагороджує, але і відкидає. Відповідно до цих заповідей, ми можемо в найкращий спосіб перевірити свій внутрішній стан, краще побачити свої гріхи й гріхи інших. Слідуючи за цими заповідями любові, ми найлегше відкриваємо зміст християнського життя й розуміємо, чому потрібно докладати стільки зусиль.

Попередня

Лише довіртесь Їй…

Наступна

З Марією надія не згасає (Терезія Ґажійова)