У цьому тексті пропонуємо до вашої уваги спогади візіонерки Марії  Лунетті про покійного отця Славка Барбарича. Це переклад інтерв’ю, яке Марія дала австрійському журналу “Меджуґор’є” 15 січня 2001 року.

– Маріє, якою була роль отця Славка у твоєму житті?

– Це важко висловити словами. Навіть мені самій це не зовсім ясно, бо я досі засмучена його раптовою смертю. Я все ще під враженням. Для мене це було справжнім шоком. Отець Славко дуже багато значив для мене. Протягом багатьох років він був моїм духівником і другом, братом, на якого можна було покластися. Я розмовляла з ним про свої найпотаємніші проблеми. Щоразу, коли я подумаю, що його більше немає з нами, у мене на очі навертаються сльози. Важко говорити про когось, кого ми, візіонери, так сильно любили, хоча часто в нас були різні думки. Коли почалися явління, ми були ще дітьми. У нас усе ще була потреба в грі, та водночас і в зростанні наших духовних цінностей. У ньому ми знайшли друга, людину, яка могла з нами гратися, але й допомагала та навчила нас молитися.

– Наступного дня після смерті отця Славка ти отримала послання, що містило його ім’я!

– Після потрясіння через його смерть послання Богородиці було як бальзам на нашу рану. Ми дуже добре знали отця Славка й дякуємо Богові за те, що Він дозволив нам жити поруч із ним. Коли я зараз думаю про отця Славка, то дякую за нього Богові.

– Чи бачила ти під час об’явлення отця Славка або говорила про нього з Богородицею?

– 25 листопада 2000 року Богородиця передала мені послання, у якому казала, що отець Славко перебуває на небесах і заступається за нас. І Вона більше нічого не сказала.

– Чи можеш ти ще раз оповісти, що сказала Богородиця про отця Славка в цьому посланні?

– Спочатку Богородиця дала послання, а потім сказала, що отець Славко перебуває на небесах і заступається за нас. Ось і все. Хоча ми очікували, що Вона прийде на Різдво з отцем Славком або з маленьким Ісусом і отцем Славком.

У цьому посланні від 25 листопада Вона говорила про отця Славка майже урочистим тоном. Для мене він був людиною, котра послідовно жила посланнями Богородиці, котра обрала святість і зростання у святості.

Людина небагатослівна, багато молиться

– Він ніколи не надавав собі значення. Коли купували йому подарунок, який, як ми знали, міг би йому сподобатися або стане в пригоді, наприклад, кросівки для сходження на пагорби, то він майже завжди передавав ці подарунки іншим, залишаючи собі зовсім небагато. Він жив як істинний священник і францисканець, радіючи дрібницям: якій-небудь маленькій свічці або шоколадці.

У нього завжди була потрібна відповідь. Коли я дала йому шоколадку, то він жартома відповів: “Ти даєш мені шоколад, щоб зробити мене солодшим, так?” У цих деталях, людяних і простих, він був як дитина.

Спав він мало, лише дві-три години на добу. І цього йому було достатньо.

До Меджуґор’я приїжджало все більше паломників, особливо влітку. Будучи молодим священником, він сповідав дуже багато людей, іноді ні в нього, ні в мене не було часу на нашу особисту бесіду та сповідь. Я намагалася сповідатися раз на місяць, але часто це було й щотижня або в рамках дев’ятниці. Ми часто разом ходили на гору Об’явлень, і я із задоволенням згадую ті моменти, проведені з ним.

Бувало, що замість того, щоб іти спати, я ходила з ним на гору Об’явлень о першій годині ночі. Іноді з нами були й інші священники або друзі. Розмов було небагато, але на першому плані були молитва та глибокий божественний досвід, який для мене означав велике духовне зростання.

Коли отець Славко ходив на гору Об’явлень або на гору Кріжевац, то це були моменти, коли він напряму звертався до Бога.

Я з любов’ю згадую, як він приходив до нас додому. Він розмовляв із нами про наші проблеми та сімейні радощі. Мої друзі були і його друзями. Він був частиною нашої родини.

Коли до Меджуґор’я приїжджали нові спільноти чи секти, він завжди був готовий їх вислухати й намагався наблизити їх до християнства. Він пояснював їм, що Бог більший за все інше.

Він ніколи не проганяв тих, хто хотів почати новий шлях у Церкві. Він завжди був готовий до зустрічі. Я знаю багато людей, для яких він був прикладом для наслідування. І тих, хто підтвердив, що він їх вислухав і розмовляв із ними.

Для нього була важлива кожна людина

– Пам’ятаю, одного разу отець Славко був дуже засмучений. Я запитала його, що з ним. Він відповів, що один юнак із психічними проблемами наклав на себе руки, і це настільки сильно отця засмутило, що він не міг подолати це. У той момент я зрозуміла, що для нього важлива кожна людина, яку він зустрічає. Він розповів мені про цей випадок таким сумним тоном, ніби це був його брат.

І коли у візіонерів траплялися проблеми з єпископом або священниками, він завжди говорив: “Ми переможемо. Богородиця сильніша за будь-яку проблему й усіх тих, хто не вірить, адже в Богородиці свої плани!”

Коли траплялися нападки особисто на нього, він говорив: “Неважливо, що мене критикують, головне, щоб у вас усе було добре!” Ми йому відповідали: “Отче Славко, ти один, а нас усе-таки шестеро”. Але він завжди підкреслював нашу важливість і завжди підбадьорював нас.

Пам’ятаю, коли хтось із наших родин хотів посвятити себе Серцю Ісуса чи Серцю Марії, він із радістю молився це посвячення разом із ними. Він також вітав наші невеличкі ідеї чи думки про молитву. Для нього ці наші маленькі ідеї мали велике значення. Він думав про них тисячу разів. І якщо для нас це були просто якісь дрібниці, то для нього вони були важливим і цінним стимулом.

Той, хто любить Богородицю

– Важко говорити про нього – людину настільки обдаровану й водночас настільки скромну. Але найбільше він любив Богородицю. Пам’ятаю, він майже завжди був присутній при явліннях і запитував: “Як сьогодні виглядала Богородиця?”

Йому завжди хотілося знати подробиці, які мали для нього велике значення. Він ніколи не казав: “Ну що ще може нам сказати Богородиця?” – але для нього було важливим усе, кожна посмішка Богородиці… його цікавило про Неї все.

Якось сталося так, що ми не відразу звернулися до нього по пораду, коли накопичилися важкі проблеми, тож коли хтось із нас починав плакати, він жартома казав: “Мені взяти один чи два носовички?” Так нас жартами підбадьорював і піднімав наш дух.

Пам’ятаю останній день 1982 року. Отець був ще новачком у Меджуґор’ї. Він запросив нас усіх помолитися в церкві, і нас було чоловік 15-20 перед церквою. Це було наше перше новорічне чування. Ми зібралися навколо вівтаря і на запрошення отця разом молилися на Святій Месі. Сьогодні зустріч Нового року в Меджуґор’ї в церкві стала символом Меджуґор’я.

У нього було багато інших ідей. Він казав, що все це приходить від Святого Духа, і говорив це з такою серйозністю, що ми усвідомлювали: те, що він промовляв, справді походило від Святого Духа.

Паломники часто запитували його, чи бачив він Богородицю, і він відповідав: “Слава Богу, я Її не бачив. Усі вважають, що я Її бачив, але нікому не кажу”. Ми часто жартували на цю тему.

Отець Славко і послання Богородиці

– Приблизно за чотири дні до його смерті я попросила його бути присутнім при об’явленнях кожного 25-того числа місяця, оскільки ці послання були для нього священними. Він перекладав їх усіх іншими мовами так, щоб жодне слово не було змінено. Він особисто ставив кожну кому.

Для нього були дуже важливі й переклади слів Богородиці. Він жив послання в простоті й любові, був упевнений, що Богородиця є і що слова справді належать Їй, а не мені чи якомусь іншому візіонерові. Він приймав їх зі смиренням і глибоким шануванням. Я особисто бачила це.

Джерело: www.medjugorje-info.com