Моє дитинство було досить гарним. Я з багатодітної родини, нас було 5 дітей. Мої батьки були віруючими, виховували нас у релігійному дусі та з любов’ю до Бога. Ми регулярно відвідували Святі Меси, як діти, прийняли всі таїнства. Від тата ми перейняли любов до музики, яка пізніше привела мене до хору та театру. Господь завжди був частиною мого життя. Я почувалася чудово в костелі та з вдячністю ходила співати та виступати в ім’я Господа. Я зростала, вступила до середньої школи й познайомилася з новими людьми. Однак мої шляхи почали відхилятися від віри.
Мені не хотілось ходити в костел. Робила це з обов’язку перед батьками, які мене про це просили. Замість костелу почала ходити зі своїми друзями на дискотеки, у бари, я забула про Ісуса. Я повністю витіснила Його зі свого життя.
У 17 років я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Хоча він був із католицької сім’ї, його ставлення до віри було таким, як у мене. Він також забув про віру в підлітковому віці. Ми пізнали одне одного, закохалися, і з часом прийшли нечисті стосунки, які тривали багато років. Ми сприймали це як належне, адже всі навколо нас так жили й працювали. Нам це здалося природним. Ми обоє навчалися, потім почали працювати, пройшли роки, і десь глибоко в собі я відчувала, що щось не так. Наші батьки страждали, коли бачили, що ми живемо неодруженими. Наші стосунки були схожі на гусеничну доріжку – повну сварок, які постійно загострювалися.
Після 7 років відносин прийшла криза, яка розділила нас майже на рік. Але наші шляхи знову з’єдналися, ми відчували величезний потяг одне до одного, який, однак, був сильніший за саму щиру любов. Я завагітніла від цієї пристрасті. Під час вагітності мій чоловік указав мені, що не хоче церковного шлюбу, що ми ще є молодими й навіщо нам документи – це просто формальність. Якщо так, то ми зареєструємо шлюб лише в присутності двох свідків. Це були його слова. Жорстокі слова. У тиші в куточку мого серця мені було дуже боляче, ніби він уколов мене в серце. Однак я гордо підняла голову й сказала, що гаразд, я не буду штовхати його до церковного шлюбу, тому що й він теж повинен цього прагнути. Ні в якому разі не будемо робити весілля тільки тому, що я вагітна!! Цим ми дуже завдали болю і нашим батькам, і собі. Моя пиха й гординя були сильнішими.
У нас народилася прекрасна дівчинка Леа. Мій чоловік був захоплений своєю роботою, він працював самозайнятим автослюсарем, тому ми бачилися лише ввечері. Я часто була сама з донькою. Іноді мені здавалося, що він забуває, що в нього вдома є дочка. Він продовжував жити своїм вільним життям з друзями та компанією, виходячи з ними на вихідні, на вечірки та заходи. Ми були далеко в його шкалі пріоритетів, я відчувала, що йому байдуже до нас.
Я страждала, тому що бачила сім’ї, які проводили час разом, як чоловік піклується про них, як вони можуть співжити разом, а в нас це просто не виходило. Я досі не розуміла, де проблема. Я все більше хвилювалася, упадала в смуток і депресію. Намагалася пояснити йому це, але марно. Він не був готовий змінити свого способу життя. З того великого терпіння почалася депресія, нічні тривоги та проблеми зі здоров’ям. Я почала в’янути – тілесно і духовно. Шукала допомоги. Пробувала езотерику, відвідувала будь-кого, хто б зміг допомогти мені вийти з депресії. Нічого не допомагало. У мене не вистачило мужності увійти до церкви, тому що я відчувала себе нечистою і, звичайно, навіть не могла приступити до Святого Причастя. Мені було страшно зізнатися у сповіді про те, як живу. Я відчувала, що туди не належу, і мені нема чого там шукати, що я нечиста й негідна Бога.
Мені абсолютно не спадало на думку звернутися до Того, Хто єдиний міг мені допомогти, Хто єдиний міг би полегшити мої страждання. Але це, мабуть, був мій тернистий шлях, яким я мусила пройти. Сьогодні дивлюся на це абсолютно по-іншому, без болю та з вдячністю. Господь постійно пильнував мене. Він покликав мене завдяки нашій доньці, яка мала розпочати підготовку до першого Святого Причастя. У серці я відчувала, що так більше продовжуватись не може, що я не справляюсь, що хочу знову наблизитися до Господа з чистим серцем і знанням того, що я можу пишатися тим, що я католичка й більше не хочу завдавати болю своїм батькам ані собі. Мені вдалося переконати чоловіка, що ми повинні укласти таїнство шлюбу, інакше наше життя ніколи не зміниться. Я благала його зробити це для нашої дочки.
Не знаю, що сталося, але через 10 років він погодився, що шлюб буде в костелі. Проте це був величезний бій. За кілька днів до весілля чоловік був нестерпним. Ми сперечалися день за днем. Його все турбувало, він переживав величезний стрес і напругу. Були моменти, коли я плакала, що більше не можу. Церемонія була запланована в моєму рідному костелі, свято було чудове. Це був найкращий день у моєму житті, але не через мою сукню та веселощі, це теж було чудово, а через один момент у костелі. Після сповіді та Святого Причастя я заплакала від щастя і, прикувши погляд до Ісуса на хресті, просила в Нього прощення за те, що це зайняло так багато часу, що я так сильно Його образила й мучила, Мого найдорожчого й улюбленого Отця.
Після весілля все почало змінюватися, але це зайняло більше часу. Кожну неділю ми з донькою ходили до костелу, проте самі. Мій чоловік не мав потреби йти з нами, і коли ми його кликали, він часто говорив, що зайнятий і втомлений. Адже до церкви ходять лише старі бабусі. Мені було дуже шкода. Під час Святої Меси я часто просила Богородицю, щоб мій чоловік навернувся, щоб відчув те, що я відчуваю у своєму серці. Я дуже прагнула, щоб ми всі троє були в костелі. Ненав’язливо почала розповідати йому про чуда та об’явлення Діви Марії в Меджуґор’ї.
Не знаю, що сталося, але настав день, коли мій чоловік сказав мені, що в неділю піде з нами до костелу. Я була шокована. Застала його, як читав про Меджуґор’є, а пізніше, побачивши, як ми з донькою ввечері молимося Розарій, він прийшов до нас, щоб ми його теж навчили. Не можу описати словами цієї радості. Цього просто неможливо описати. Чоловік мінявся з дня на день. Він перестав нервувати, почав приходити додому раніше з роботи, і ми почали багато говорити про віру. У нас запанував мир. Ми почали проводити багато часу разом, відійшли депресія, страхи й навіть наші часті сварки вдома. Він замовив Біблію, і тепер це для нього найцінніша книга, яку ми маємо вдома. Щовечора ми молимося Розарій до Богородиці, і я зі сльозами на очах, у німому подиві дякую Діві Марії та дорогому Отцеві за те, що вони не забули мене, за їхні милосердя та любов. 16 серпня 2019 року ми завершили 33-денну підготовку до посвяти Пресвятій Трійці через Діву Марію. Благословення цього дня змінило наше життя, і ми більше не хочемо жити без цієї безумовної любові.
Якби я могла, кричала б до всього світу, до всіх молодих людей, які вважають, що їм не потрібен шлюб, наскільки вони не праві, що їм не допоможе ні психолог, ні езотерик, ніхто, лише наші Мати і Батько. Вони завжди готові втішити нас і подарувати нам любов. Вони завжди піднімають нас із землі, коли ми падаємо.
З вдячності до Богородиці, моєї Матері, я розповім якомога більшій кількості молодих людей про милосердну Божу любов. У ці важкі часи чистота сім’ї – найдорожчий скарб.

Моніка та Петьо