Дорогі брати і сестри, цього разу я буду говорити французькою. Вибачте мені, що я поки не вивчив цю прекрасну хорватську мову.
Ми зібралися біля вівтаря в П’яту неділю Великого посту. До Великодня залишається два тижні. Через тиждень буде Вербна неділя, а через два тижні, в кінці Страсного тижня, ми будемо святкувати найбільше християнське свято – свято Воскресіння. Сьогоднішні біблійні читання говорять якраз про Воскресіння. Вони приводять нам три перспективи, три погляди на Воскресіння. Перший погляд, перша перспектива – історична. Ми знаємо, що Ісус Христос, Син Божий і Син Людський жив на цій землі, в Палестині, на Святій землі. Ми знаємо, що Його прихід наперед проголошували, про Нього пророкували пророки, такі, як пророк Єзекіїль, якого ми сьогодні читаємо. Він передає нам Божі слова: «Я відкрию гроби ваші і виведу вас, народ Мій, з гробів ваших» (Єз 37,12). І ще раз повторює «Відкрию гроби ваші і виведу вас, народ Мій, з гробів ваших …» (Єз 37,13). Це Пророцтво Єзекіїля, в якому він вже бачить прихід Месії. Ми знаємо, що Ісус помер і воскрес. І в цьому основа нашої віри. Без цієї події Воскресіння наша віра була б марною.
Інша точка зору – літургійна, це шлях Великого посту. Сорок днів ми молилися і будемо молитись і далі. Ми постили, і також будемо продовжувати. Ми ставали щедрішими до інших і будемо робити це і далі. Цей духовний досвід Великого посту є вам добре знайомий тут.
В той же час цей літургійний шлях готує нас до третьої перспективи, третього погляду. Це перспектива нашого життя – життя кожного з нас. Ми живемо для воскресіння. Ми йдемо до воскресіння. Ми проходимо через смерть, щоб воскреснути. Кінцева мета нашого земного життя – воскресіння. На цьому шляху потрібно воскреснути, в очікуванні цієї остаточної перспективи. А часткове воскресіння – це наше навернення. Ісус говорить і повторює, що є смерть тіла, але також Він говорить і про смерть душі, і смерть душі для нас набагато небезпечніша, серйозна загроза, тому що можна померти навіки. Тому, коли ми навертаємося, то ми повертаємося до Бога, який є джерело життя, джерело вічного життя, а також до любові, тому що Бог є любов. Любов дає нам життя. Милосердна любов дає нам внутрішній мир, і вона ж дає нам радість життя.
Однак є дві умови. Перша – це віра. Перш ніж вчинити чуда, Ісус питав про віру. «Чи віруєш, що Я можу це зробити?» «Так, Господи, вірую! Твердо вірую» І тоді ця віра відкриває наші серця до навернення, це відкриття через таїнство милосердя – через таїнство сповіді, коли наше серце відкривається, очищається і сповнюється Святим Духом і всією Трійцею. Христос підтверджує це нам, коли говорить в Книзі Одкровення, що стоїть біля дверей нашого серця і стукає. І якщо Пресвята Трійця вселяється в нас, ми стаємо храмом Божим, Божим святилищем.
Зараз я хотів би повернутися до історичної перспективи. У наступні кілька днів ми будемо читати в Євангелії про те, що мережа, яку закинули вороги Христа, все більше і більше затягується, загрожуючи Ісусу все більше і більше. І Він знає, розуміє це. Він знає те, чого не знають Його апостоли і учні. Однак є хтось, хто слідує за Ним на цьому Страсному шляху. Це Його Матір, Пресвята Діва Марія. Вона поруч, Вона страждає з Ним, Вона відчуває безпорадність. Святий Іван Павло II говорив про Її таку нелегку віру. Ми часто називаємо Її Семиболісною Богоматір’ю. Все життя Її супроводжували страждання і біль. І зараз Її страждання, Її мука ростуть разом зі стражданнями Христа, і так буде до самого хреста. Коли ми читаємо молитви Хресної дороги, на четвертій зупинці ми бачимо, як Марія зустрічає Свого Сина. Євангеліє говорить про те, що Вона був очевидцем, свідком Його страшної смерті на хресті. Вона прийняла на Свої руки понівечене Тіло Свого Сина. А християнське передання говорить про те, що Вона перша, ще раніше Марії Магдалини, зустріла воскреслого Ісуса.
І в перспективі життя кожного з нас, в перспективі воскресіння – Вона тут! Вона супроводжує нас, слідує за нами, вона бере участь в наших стражданнях і в нашій муці, якщо ми проживаємо їх в Божій перспективі. Вона хоче врятувати нас, привести нас до навернення. Нам треба відчути Її духовну присутність.
Її називають, особливо тут, – Царицею миру. У літаніях Пресвятій Діві Марії ми дванадцять разів називаємо її Царицею. Заклик до Неї, як Цариці миру, стоїть в самому кінці. Марія – Цариця. У Славних таємницях ми розмірковуємо про коронування Її на Царицю неба і землі. Вона бере участь в царюванні Свого Сина, як Творця неба і землі. І це царювання вселенське. Вона всюди, і всюди дозволено Її вшанувувати. Тому ми дякуємо Їй за Її постійну присутність поруч з кожним з нас.
Цариця миру – це плід навернення. Вона приносить мир в нашому серці, і через це ми стаємо людьми миру, особливо в своїй сім’ї, в своєму суспільстві, в своїй країні. Мир у всьому світі знаходиться в небезпеці. Святий отець, Папа Франциск, говорить, що третя світова війна почасти вже тут, і найгірші з усіх воєн – це громадянські війни, які ведуться між жителями однієї і тієї ж країни.
Дорогі брати і сестри, я двадцять один рік прожив в Руанді, в Африці. У 1982 р там об’являлась Пресвята Діва Марія і передбачила руандський геноцид, приблизно за десять років до тих подій. Тоді ніхто не зрозумів це послання. У тому геноциді було вбито близько мільйона осіб протягом трьох місяців. З’явлення Пресвятої Діви Марії в Руанді вже признані. Там Вона представилась Матір’ю Слова, Матір’ю Вічного Слова.
І Її вшанування, яке таке сильне тут, надзвичайно важливе і необхідне всьому світу. Ми молимося про мир, тому що деструктивні сили зараз безмежні. Весь час зростає торгівля зброєю. Між людьми, в сім’ях, в суспільствах множаться конфлікти. Ми маємо потребу у втручанні Неба. А присутність Пресвятої Діви Марії – це і є таке втручання. Це Божа ініціатива.
І тому, як спеціальний посланник Папи, я хочу підтримати і підбадьорити вас. Поширюйте мир по всьому світу через навернення серця.
Найбільше чудо Меджуґор’я – це тутешні сповідальні, таїнство прощення та милосердя. Це таїнство воскресіння. Дякую всім священикам, які приїжджають сюди сповідувати, як сьогодні, коли народу служило п’ятдесят священиків. Я багато років працював в західних країнах, в Бельгії, у Франції, і можу сказати вам, що сповіді більше немає, що індивідуальної сповіді більше не існує, за винятком окремих місць. Світ стає сухішим, серця людей закриваються, зло стає сильнішим, множаться конфлікти. Будемо ж апостолами радісної вістки навернення і миру в цьому світі.
Тут я почув слова про те, що невіруючі – це ті, хто не відчув на собі Божої любові, бо той, кого торкнулася Божа любов і милосердя, не може чинити їм опір, бо вони дивовижні. І ось, ми свідки того, що рятує життя. Ми свідки того, що рятує світ.
Брати-францисканці сказали мені, що сюди приїжджають паломники з вісімдесяти країн. Це означає, що цей заклик поширився до кінців землі, як і говорив Христос, коли посилав Своїх апостолів. І ви – свідки Христової любові, любові Його Матері і любові Церкви.
Нехай зміцнить і благословить вас Бог. Амінь.