В школі любові (Славко Барбаріч, OFM)

З любов’ю і з любові

Дорогі діти! Сьогодні вас закликаю, робіть діла милосердя з любов’ю і з любові до Мене, а також до ваших і Моїх братів та сестер. Дорогі діти, все, що ви робите іншим, робіть з великою радістю і покорою перед Богом. Я є з вами і кожного дня передаю ваші жертви і молитви Богові за спасіння світу. Дякую, що відповіли на Мій заклик!

(25 листопада 1990 р.)

Головний вимір Христових учнів – милосердна любов. Це одна з найконкретніших Христових вимог, за якою Він буде пізнавати Своїх учнів і дарувати їм життя у вічній, милосердній, божественній любові; або, через недостатність життя по милосердній любові, залишить тих, котрі Його іменем називалися, навіть в Його ім’я проповідували, у вічній немилості, без любові.

Марія нас вчить як треба чинити діла милосердя. Очевидно, що не достатньо лише дещо зробити, але важливим є те, як це робити. Те, що робимо для інших, треба чинити з любов’ю і з любові. Вчинки, котрими допомагаємо іншим, які не робляться з любов’ю і з любові, принижують того, хто їх приймає, а також можуть живити зарозумілість і гордість тих, хто їх робить. Смиренно чинити діла милосердя – означає бути свідомими, що все, що маємо, ми прийняли від Бога за посередництвом людей. І все, що нам не є потрібне, слід віддати нашим братам і сестрам, котрим це необхідно. Марія нас з любов’ю і вдячністю до Бога закликає чинити діла милосердя, щоб наша захланність і скупість не перемінили божественні виміри і не знайшлися у тому, що не належить до божественних правил.

Все ж таки не можемо занедбати слова з послання: «Ваші і мої брати та сестри». Отже, Марія не почувається лише Марією і Учителькою, Заступницею і Провідницею, але й Сестрою усіх нас. Матір’ю є нам, бо Ісус з хреста їй нас передав і її попросив, щоб прийняла нас, як своїх дітей. Вчителька наша, бо вчить нас молитися і вірою жити, а Сестра нам, бо і вона Бога називала своїм Отцем, як Його наймиліша і найкраща дочка і слугиня. І наприкінці, все, що робимо, потрібно, щоби було не лише з любов’ю і з любові, але і з радістю. А радість народжується у хвилині, коли людина знає, що її вчинки і слова згідні з внутрішнім голосом сумління, а тому є по волі Божій.

«Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелія, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді».

(Кол 1, 3-6)

Print Friendly, PDF & Email

Попередня

Сім’ям, щоб були сильними у Богові…

Наступна

Не забудьте, що Я люблю вас (о. Любо Куртович)