Дорогі брати-священники!

Тут, у Меджуґор’ї, ми записали для вас кілька лекцій; вони будуть більше розмовою та коротким посланням священникам – від священників.

Для мене це радість і гордість – бути частиною нашої священничої родини. А також великою радістю та проявом Божого милосердя є те, що я міг служити як священник у Меджуґор’ї.

До нас приходять звістки про те, що зараз багатьом священникам у всьому світі самотність та ізоляція допомогли увійти у своє серце й ще більше формувати добре в собі. Але існує багато й тих, для кого цей час дуже важкий. Однак не варто забувати, що всі наші падіння, кризи, гріхи ми також можемо приносити Господу як нашу жертву.

Якщо подумати, є багато людей, яким не дано можливості змінити свого життя. Їхнє серце було зламано занадто рано, дуже рано в них були зламані крила для польоту. Вони стали людьми, у яких немає можливості ні молитися, ні що-небудь змінити у своєму житті. Вони проживають своє життя зі зламаним серцем. Якщо усвідомлюємо, що своїми стражданнями, своїми падіннями, своїми хрестами ми можемо бути близько до тих людей, які «засуджені залишатися такими, якими вони є», тоді це наповнить нас глибокою радістю. Якщо я можу бути близько біля когось, кому важко змінити що-небудь у своєму житті, – це принесе мені радість. Тому що я можу принести свій хрест, свої падіння та свої слабкості як жертву за цих людей і бути одним із них, бути поруч із ними. Я вірю, що така молитва – цінний дар для Бога. У моменти наших слабкостей, нашої боротьби, наших падінь до нас часто підкрадаються сумніви, однак у більшій чи меншій мірі сумніви є й повинні бути частиною нашого священничого життя.

Нещодавно ми споминали святого апостола Тому. Прекрасно бачити, що зустріч Ісуса з Томою є настільки сильним моментом, що багато художників у всьому світі намагалися зобразити її різними способами. Один за одним вони зображували те, чого не було описано в Євангелії від Йоана, а саме: як апостол Тома вкладає свій палець у рани Ісуса. Хоча цього опису немає в Євангелії. Ісус згадує про сумніви Томи, і як тільки згадує про них – сумніви відразу розсіюються, а чи торкається Тома до Його ран – залишається невідомим. Ісус робить набагато більше – Він робить так, що Тома зустрічається сам із собою – з усіма сумнівами, які він носить у своєму серці, зі своєю внутрішньою боротьбою. Ісус одним Своїм словом приводить Тому до зустрічі з самим собою, це ламає всі його сумніви, і Тома вимовляє красивий доказ своєї вірності, сповідування нашої віри: «Господь мій і Бог мій!»

Ми всі можемо бути щасливі, бо Господь діє через таїнства навіть тоді, коли ми не повністю віддані Йому, вірні, абсолютно досконалі, але боремося самі з собою. Бог діє у всіх таїнствах і тоді, коли ми цього не усвідомлюємо. Він здійснює Своє діло любові в цьому світі в тиші, у прихованості.

Нам завжди необхідно пам’ятати, що кожна наша криза як священника – завжди христологічна. Чим більше ми будемо шукати істинної близькості Ісуса, тим більше наше серце буде все більш наповненим і здатним посеред страждання та болю знаходити джерело надії і радості. Кажуть, що головним обов’язком святого Франциска, навіть після зустрічі з Розп’ятим Христом в церкві Св. Даміана, було займатися ремеслом його батька – торгувати полотнами; але він несподівано міняє своє головне заняття на те, що в той момент стало для нього найважливішим. Тепер його головною турботою стало поставити невгасиму лампаду перед Розп’яттям у зруйнованій церкві Св. Даміана. Пізніше люди змогли побачити в цьому вираз любові Франциска, його зізнання  в любові до Господа. Такою, здавалося б, дрібницею він хотів повернути Ісусові ту любов, яку відчув від Нього. В одну мить, дивлячись на Ісуса на Хресті, він відчув усю ту любов, яку дарував Господь усім нам й особливо йому під час цієї зустрічі. Франциск хотів кожною дрібницею відповідати Господу на Його любов. Часто перебуваючи в близькості Ісуса, роблячи маленькі справи, ми почнемо відчувати бажання кожною дрібницею обдаровувати Ісуса любов’ю. Може, це будуть непомітні речі, те, чого ніхто не бачить, що глибоко приховане від очей наших парафіян … Можливо, саме в цьому й криється щось найсильніше в наших відносинах із Господом, що найбільше змінює цей світ.

Ми знаємо, що Богородиця завжди, а особливо з цього місця – Меджуґор’я – приводить нас до Свого Сина. Питаймо Її – Вона краще за всіх знає Свого Сина, питаймо в Неї все про Ісуса, нехай Вона вчить нас, щоб ми могли бути ще ближче до Нього.

Зараз ви, дорогі брати-священники, не можете прибути до Меджуґор’я на Ваші Дні духовної віднови, але Божа Матір приходить до Вас. Вона приходить до всього світу, приходить до нас назустріч, щоб відкривати нам Ісуса. І кожне місце – святе, а особливо те, де серце відкривається для Неба. Тож де б Ви не знаходилися, з якими б труднощами не стикалися, у якому б стані не знаходилися, нехай Богородиця проведе з Вами Свої духовні вправи так, щоб Ваше серце зраділо, щоб прийшла надія.

Укінці я хотів би разом із Вами й від Вашого імені вимовити перед Богом коротку молитву, щоб ми, наша маленька сім’я, негідні в службі Христовій, були ще більше з’єднані.

Дорога Богородице, Ти любиш Своїх священників і завжди залучаєш нас ближче до Свого Серця. Вийди в ці дні назустріч тим, хто хотів приїхати до Тебе сюди, у Меджуґор’є, але не має такої можливості. Вийди в ці дні назустріч тим, кому важко, хто не розпізнає ясного світла, у кого туман перед очима. Богородице, освіти наше життя світлом любові. Своїм ароматом притягни нас до Ісуса, щоб ми зростали в єдності з Ним. Твоє ніжне Серце нехай буде найкращим другом у нашому священничому житті. Мамо, огорни всіх нас разом, Твоїм Покровом любові, усіх священників у всьому світі. Ти, Матір, обдаруй Своїм благословенням любові та миру.