ЄВАНГЕЛІЄ: ЙО. 9:1 – 41 (4 неділя Великого посту)

Дорогі брати і сестри!

Ми тільки що чули Слово Боже.

Зараз час Великого посту, четверта неділя. Євангеліє розповідає нам про сліпого чоловіка, якого Господь зцілив, відкрив йому очі. Цей чоловік не міг бачити з самого народження, і ось його очі відкрилися. А по інший бік знаходяться люди, які добре бачать, очі яких фізично здорові, але при цьому вони духовно сліпі. Фарисеї бачили, що зробив Ісус, але не прийняли цього, не побачили серцем. Їхнє серце закрите й подібне до каменю, вони не хочуть бачити правди.

Брати і сестри, нинішній час посту — час, коли Ісус хоче відкрити наші очі. У нас теж вони є, і ми здатні бачити. Але нам потрібно запитати себе: чи відкриті очі нашого серця, чи не сліпі ми духом? Мені може здаватися, що я бачу все в правдивому світлі й правий у своїх судженнях, але чи так це насправді?

Я можу бути сліпим до добра. Я можу не помічати чиїхось добрих учинків і якостей. Моє серце може бути закрите до людей, може закам’яніти. Я можу не бачити, не хотіти бачити хорошого в людях. Так само я можу бути сліпим до себе, своїх гріхів. Ісус каже законникам і фарисеям, що якби вони були сліпі, на них не було б гріха, але оскільки вони стверджують, що бачать, їхній гріх залишається на них.

Ми теж часто думаємо, що не маємо гріхів, що з нами все в порядку. У цьому й полягає гріх фарисея, який молиться в храмі. Він вважає, що праведний, що не має гріхів. А інші люди — грішники, і він бачить їх гріхи. Він каже: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди». Гріх фарисея в тому, що він навіть не ставить під сумнів власну непогрішність, він не допускає можливості, що може помилятися. Він повністю впевнений у собі. Він — хороший, інші — погані. Його серце закрите, воно не бачить. Те ж було з тими, хто хотів закидати камінням грішну жінку. Вони хотіли загнати Ісуса в пастку засудження. Він сказав їм тоді: «Хто з вас без гріха, — нехай першим кидає в неї камінь!» (Йо. 8: 7). А ті люди були настільки впевнені у своїй правоті, що навіть не усвідомлювали, що взяли камінь і хочуть убити людину, не розуміли, який у них спосіб мислення. Вони думали так: ми праві, а вона зробила помилку й заслуговує на покарання. Ми ж праведні. Ісус їх виправляє, закликає їх до зміни, навернення.

Ми, брати і сестри, дуже часто робимо помилку, убачаючи недоліки інших людей, скалки в чужих очах. Нам буває потрібно бачити цей чужий гріх, чужий проступок, навіть найменший. Але вкрай важливо слідувати за Ісусом, Тим, Хто закликає нас, коли ми помічаємо чиюсь помилку, не реагувати на неї відразу ж, а зробити паузу, почекати й заглянути в себе, у своє серце й знайти в себе ту колоду, яка спотворює нашу думку про людину, знайти помилку в нашому сприйнятті. А коли ми знайшли її, благословимо цю людину та звільнимося від цієї думки, очистимо своє серце. Якщо в мене в оці — колода, я бачу в чужих очах тільки скалки, я можу поставити хрест на всій людині через якусь дрібницю, засудити її. Це дуже часто відбувається в ЗМІ. Я не бачу цілісної картини, цілісної людини. Так, важливо бачити помилки, але потрібно бачити й дещо ще. Потрібно бачити, що ж змушує мене бачити людину таким чином. Потрібно звільнити серце, щоб воно могло бачити так, як бачить Ісус.

Згадаймо: коли Ісус увіходить у дім Закхея, люди його засуджують. Вони вважають, що Він не повинен входити в дім грішника. Але для Ісуса все інакше. Ісус, бачачи гріхи й помилки Закхея, бачить не тільки їх, Він бачить, що Закхей — син Авраама. Так, Ісус бачить, що він — грішник, але для Нього це якраз причина ввійти в його дім. Ісус розуміє, що Закхей потребує Його. Йому потрібна допомога, він тоне, його потрібно врятувати.

Дорогі брати і сестри, Ісус вилікував сліпого. Ми теж буваємо сліпі. Тому він хоче, щоб ми зцілилися від сліпоти. Він хоче, щоб люди побачили Його, побачили себе, упізнали себе та ближніх. Будемо молитися Богові, щоб Він послав нам Святого Духа, Який поведе нас до Істини, відкриє наші очі, щоб ми могли бачити так, як бачить Ісус, бачили Його очима себе та інших, та весь світ.

Ми зараз переживаємо епідемію вірусу. Подумаймо про те, що ми можемо сказати про неї через кілька тижнів. Усе може постати для нас у новому світлі. Ми можемо сказати: цей вірус відкрив мені очі. Він допоміг мені зрозуміти якісь речі, побачити, що я стільки часу й сил витрачав на те, що неважливо. Допоміг мені побачити те єдине, що по-справжньому важливе в житті. Цей вірус повернув мене до Христа, поставив мене на коліна — і я став молитися серцем. Тільки зараз я зрозумів, до чого закликала мене Богородиця всі ці 39 років. Тільки зараз я зрозумів: ця криза, епідемія несе з собою стільки складнощів і проблем, але вона допомогла мені відкрити очі, побачити по-справжньому важливе.

Дорогі брати і сестри, нехай цей час посту стане часом, коли відкриються наші очі, очиститься наше серце, щоб ми могли бачити. Амінь.

о.Марінко Шакота