У травні, місяці, присвяченому Пресвятій Діві Марії, Вона закликає нас до молитви серцем. Важко порахувати, скільки разів у Своїх посланнях Богородиця говорить про серце. Воно, серце, перебуває в центрі Її послань і духовної традиції, яка склалася в Меджуґор’ї. Як очам, аби бачити, потрібне світло, вухам, аби чути, звук, так і серцю потрібні умови, щоб працювати, а також щоб ми самі могли його відчувати й сприймати.
Святе Письмо вчить, що серце – осередок особистості людини. Саме в нього вкладений союз із Богом: «Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і Я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Вкладу закон Мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж Моїм народом» (Єремія 31, 33). Серце – те місце, де знаходяться таємниці людини, її совість. «Той, чиї безвинні руки й чисте серце; хто не пильнує розумом своїм пустого і не присягає криво» (Пс. 24:4).
Новий Завіт, кажучи про серце, має на увазі радість, любов, устремління, але також і тривогу, біль і хіть. Людина чинить зло вже в серці, а не тільки в діях. Серце означає совість, внутрішнє святилище людини, у яке ніхто, крім Бога, проникнути не може.
Як справжня Мати Богородиця материнським серцем закликає нас, щоб наша молитва виходила з серця і доходила до Божого серця. Усі ми знаємо перешкоди й труднощі в молитві. Одна з найбільших таких перешкод – наші думки, неуважність, оскільки ми живемо в прискореному часі, переповненому оголошеннями, інформацією та шумом, які дедалі більше нас відволікають і віддаляють від самих себе та від нашого серця.
Тому необхідні вправи, дисципліна і завзятість у молитві.
Ми, звісно, чули, про знамениту Ісусову молитву, або молитву серцем. Мова про дуже давню християнську практику, яка виникла серед ченців на сході. Ця молитва складається з повторення коротких молитовних відозв, серед яких найвідоміше й найпоширеніше: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного!» Її можна молитися в церкві, на природі, удома, у місті, сидячи, під час ходьби, лежачи або за роботою. Мета цієї молитви – з’єднання з Христом через безперервну молитву, яка поступово стає частиною нашої природи, подібно до подиху, що переходить із нашого розуму до серця й утворює нашу душу.
Ця молитва містить у собі також сповідування і зміст нашої віри, у ній зведені воєдино всі відозви й прохання, звернені до Ісуса в Євангелії. Ми пам’ятаємо митаря в храмі: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» – або сліпого з Єрихона: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лука 18:38).
Повторення і завзятість у молитві – це духовна дисципліна, яка вправляє наш розум і серце. У молитві важливо, до кого й навіщо ми звертаємося.
Святий Іван Ліствичник каже: «Твоя молитва має бути дуже простою. Не намагайся сказати занадто багато. Отець Небесний майже ніколи не може встояти перед простими, постійно повторюваними реченнями дитини. Молитва повторюється доти, доки не стане безперервною, сполученою з ритмом дихання і биття серця. Мета – преображення, повне навернення і з’єднання з Богом, перебування в Божій святості». Ісусовій молитві, або молитві серцем, подібна молитва святого Розарію, у якій ми звертаємося до Діви Марії. Дозволимо й допоможемо Їй привести нас до Ісуса, Який – наш шлях, істина й життя.
Молитва
Діво Маріє, Ти, що молилася з першою Церквою, з апостолами, зібраними у світлиці Таємної вечері в очікуванні обітниці Ісуса – Духа Святого, навчи молитися і нас. Випроси нам благодать, яка пробудить у нас устремління до молитви, через яку ми єдино можемо прийти до Бога.
Ти, що була першим членом молитовної групи з апостолами, випроси благодать усім молитовним групам, щоб ми могли бути наполегливими в молитві. Дякую Тобі, о Маріє, за Твої материнські заклики, завдяки яким створено багато молитовних груп, завдяки яким Бог вилив багато благодаті навернення, зцілення сімей і духовних покликань. Нехай у нас і через нас Бог прославляє і виявляє Свою всемогутність і благодать у багатьох серцях, які шукають Бога. Амінь.