Розглядаючи практики посту у світових релігіях, можна зайти далеко, однак безсумнівним є одне: піст та пісні практики відомі всім релігійним традиціям, починаючи з найбільш древніх. Час постів і ситуації, за яких їх дотримуються, відрізняються, але мета залишається завжди тією ж: створити умови для кращих стосунків із Богом і тим, що Боже.
Усі засновники релігій вдавалися до постів. Окрім релігійного аспекту, піст довів свою значущість для душевного та тілесного здоров’я. В одному зі старовинних текстів про це сказано так: «Піст — їжа душі, він приборкує нестриманість язика й замикає вуста, послаблює потяг до задоволень й усмиряє холеричний темперамент, допомагає міркувати тверезо, робить тіло міцнішим, звільняє від нічних жахів, лікує від головних болів й загострює зір».
Стародавні греки й римляни також високо цінували піст. Грецьке слово nestuo, яке вживається в Новому Завіті, означає не приймати їжу, нічого не їсти, бути тверезим, а вираз hagnos — мати благоговіння, пробуджувати релігійне почуття благоговіння. Те ж значення — не їсти — має латинський відповідник ieiunare. А в Старому Завіті слово, що позначає піст, — це som, воно поєднує практику посту з релігійними переживаннями.
Піст відомий усім християнським церквам та спільнотам, включаючи всю традицію Католицької Церкви, однак на заході він щораз більше занедбується, східні ж церкви залишаються вірними пісній традиції перших християнських спільнот, зокрема єврейській.
В ісламському світі посту відводять дуже важливе місце, і можна стверджувати, що ті, хто відносить себе до мусульманського віросповідання, залишаються вірними канонам посту.
Слід наголосити також на тому факті, що Православна Церква й у своєму віровченні не забуває про значення посту. У ході підготовки до великого й святого Всеправославного собору відбулася низка передсоборних нарад. На третій із них, що проходила 6 листопада 1986 р. в Шамбезі, серед багатьох інших був прийнятий підсумковий документ, який я наводжу нижче: «Піст — Божа заповідь (Бут. 2:16-17). Згідно зі св. Василієм Великим, піст — ровесник людства, бо він був установлений у раю (Про піст 1,3). Це — великий духовний подвиг і найперше вираження православного аскетичного ідеалу. Православна Церква, неухильно дотримуючись приписів святих апостолів, правил соборів і святоотцівського передання загалом, завжди вказувала на високе значення посту для духовного життя людини та її спасіння. У богослужінні всього річного кола цілковито відображено святоотцівське передання про піст і вчення про безустанне та неослабне чування людини й успіхи в духовних подвигах. Піст оспівується в Церкві як благодать многосвітла, як зброя непоборна, як духовних подвигів начало, як прекрасна стезя для чеснот, як їжа для душі, як джерело всякого любомудрія, як нетління буття й рівноангельського життя наслідування, як мати всіх благ і чеснот і як образ майбутнього життя.
Православна Церква, як любляча мати, окреслила все корисне для спасіння й встановила священний час постів як богодарований захист нового життя віруючих у Христі від усякого наклепу чужого. Услід за божественними отцями, вона зберігає, як і раніше, священні апостольські настанови, соборні правила та священні передання, завжди пропонує священні пости як найкращу аскетичну стезю духовного вдосконалення й спасіння вірних та проголошує необхідність дотримання ними всіх установлених постів року Господнього, тобто Великої Чотиридесятниці, середи й п’ятниці, які засвідчені у священних канонах, так само як і постів Різдвяного, святих апостолів, Успенського та одноденних постів на Воздвиження Чесного Хреста, напередодні Богоявлення та на Усікновення чесної голови Івана Предтечі, а також постів, які встановлюються з пастирських міркувань чи яких дотримуються за бажанням вірні.
Окрім того, усім вірним Церкви, щоб гідно приступати до Божественного Причастя, слід утримуватися від їжі від опівночі. Добре також постити на знак покаяння, задля виконання духовної обітниці, для досягнення тієї чи іншої священної мети, під час спокуси, у єднанні з проханнями до Бога, перед Хрещенням (для тих, хто приступає до тайни Хрещення в зрілому віці), перед хіротонією, при накладенні єпитимій, під час паломництв та в інших подібних обставинах».
Із цього тексту ясно видно, яку цінність Православна Церква надає постові як засобу для обнови християнського життя.
