Відновлення любові до Ісуса

«Дорогі діти. І сьогодні взиваю вас, щоб ви жили Страстями Ісуса у молитві та в єдності з Ним. Постановіть дарувати більше часу Богові, Котрий дарував вам ці дні благодаті. Ось чому, дорогі діти, моліться та особливим чином відновіть любов до Ісуса у своїх серцях. Я є з вами і супроводжую вас Своїм благословенням та молитвами. Дякую, що відповіли на Мій заклик!»

(25 березня 1991 р.)

Триває піст. Це час, коли пригадуємо Христову любов, з якою Він терпить за нас. Це можливість зрозуміти, що саме терпіння не принесло, ні заслужило спасіння, але любов, з якою Христос переніс Свої страждання і Свій хрест. Як діла допомоги іншим стають ділами милосердя тоді, коли їх чинять радісно, смиренно, з любов’ю і з любові, так і терпіння хреста стає відкупительним терпінням лише тоді, коли хрест несеться з любов’ю. Христова засторога єрусалимським жінкам, щоб не плакали над Ним, але над собою і своїми синами, яким потрібне навернення, є відповіддю всім нам. Ми не спогадуємо Великий Піст, ні не згадуємо Христові муки, щоб оплакувати те, що Він перетерпів, але щоб відновити свою любов до Нього. Спогадуємо Великий Піст, щоб здобути новий стимул для росту в любові, аби ми могли свої хрести і свої терпіння носити з любов’ю. Адже без любові вони не матимуть тої вартості для вічності, яку повинні мати. А це би було справжньою втратою.

Марія знає людське життя і бажає нас виховати. Вона досвідчила, що у терпінні куються справжня дружба і зріла любов. Вона знає, що, дивлячись на Христа, ми можемо рости в любові до Нього. І так щоразу зростати у любові, яка носить хрест і терпіння, перетворюючи їх на добро для нас і Богу на славу. Споглядати на Христову любов у терпінні, входити у таємницю цієї любові – означає ставати здатним до життя, достойного людини. Думати і роздумувати, зустрічатись і перебувати з Христом, Який терпить, – означає відкрити справжню любов і в ній безперестанку зростати. Ціною зрілої любові є терпіння. Між тим, любов’ю збільшується терпіння, адже тільки той, хто любить, може і терпіти. На стеблі терпіння найкращим плодом є любов.

«Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в Ньому ні виду, ні краси, – ми бачили Його, – ні вигляду принадного не було в Ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми Його нізащо мали. Та Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані… Після трудів душі Своєї Він побачить світло і насититься Своїм знанням. Слуга Мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на Собі. Тому Я дам Йому, як пай, премногих; Він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть Свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли Він узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався».

(Іс 53, 2-5, 11-12)