Виховання 

«Навіть тоді, коли молода людина змінюється і ступає на власну дорогу, вона залишається внутрішньо з’єднаною зі своїми коренями».

(Послання родинам, 16)

Загалом виховний процес полягає в тому, що ми показуємо приклад, демонструємо. Не можемо розраховувати на те, що якась правда проникне в душу дитини сама по собі, без того, щоб ми її показали. Виховання — це процес, який складається з багатьох складових.

…На молоду людину вплив має той, хто здобуває його довіру. Довіра — це виховна сила, бо вона зобов’язує нас, щоб ми її не зрадили! Вихователю треба, щоб вихованці довіряли йому, і це є камінь спотикання, бо вихователь має бути таким, аби вихованці могли й хотіли йому довіряти. Насправді це вихованці виховують вихователя, а діти – своїх батьків. Бо ті, що виховують, мають якось заслужити довіру й захоплення, і аж тоді матимуть виховний вплив, про який йдеться.

…Молоді люди, потрапляючи у неоднозначні ситуації, зазнаючи впливу суперечливих теорій, не мають на що спертися, тому їм доводиться шукати правдивого вихователя, який їх не зрадить, дасть їм добрий приклад і який має силу перемінювати душі і серця. Ми можемо запропонувати молодим життєписи святих, і буде дуже добре, якщо це вдасться.

Проте, на мою думку, найважливіше підвести молоду людину до рішення прийняти самовиховання, і переконати, що єдиним прикладом і єдиним джерелом сили є Бог та Ісус Христос. І коли молода людина почне контролювати сама себе, коли буде правильно робити іспит сумління і вирішить удосконалюватися, тобто коли буде регулярно черпати з джерела сили, яким є таїнство покаяння – сповідь, а ще як знайде священика, який зуміє промовляти до його душі, та обере його своїм духовним провідником, от тоді раптом почне діяти найкраща виховна система – благодать, яка перемінює серця!

…Для свого розвитку потребую розгрішення,

і тому вирішую, що хочу змінюватись …

Молоді люди часто говорять: «Я не відчуваю потреби сповідатися.» Справді, може не відчувати, адже тіло має свої потреби, й рішення, що я хочу посповідатися, не може випливати лише з «відчуття», але і з розумного аналізу. Для свого розвитку потребую розгрішення, і тому вирішую, що хочу змінюватись.

Відтак у молодої особи починається процес дозрівання до відповідальності за себе й за свої вчинки. Не йде до храму, бо так каже мама, але тому, що це його вільний вибір, який вважає правильним. Свідоме рішення бути католиком є рішенням, яким людина обирає свій життєвий шлях, вибирає виховну програму, якою є Десять заповідей. Тепер їй не загрожує блукання, бо це штурвал і пробний камінь. Всі свої рішення можемо тепер проконтролювати так, що порівняємо з тим, чого вчить Бог і дає Церква. Сповідь допомагає і вихованню, бо виправляє помилкові уявлення й дає ясні вказівки на майбутнє.

…Молода особа, яка знайшла вчителя і йде за ним, є щасливою. Священики, які присвячують себе роботі з молоддю і виховують у молодіжних спільнотах, виховують їх не тільки особистим прикладом, але й силою посвяченого священства, яка дозволяє їм віддавати Божу ласку молодим душам. Вихователі й вихованці, занурені в Божій силі, мають шанс, що їхня людськість у повноті розвинеться згідно із замислом самого Творця. Мова не йде лише про співання пісень коло вогнища, а про єдність у Святому Дусі під час Святої Літургії, яка служиться, можливо, і просто неба, про спільне приймання Євхаристії. Молодь, яка має щастя належати до такої спільноти, про це не забуде, і знайде власну дорогу до святості, бо виховання спрямоване саме на це.

Роздуми взяті з книги:

Родинам, щоб були сильними в Бозі…,

Ванда Полтавска (SALI-FOTO, 2010).