4. Ісус несе Свій хрест з терпінням і любов’ю

Дякую, що Ти поніс Свій хрест. Він був тяжким. Ти був стомлений та зранений, але з любов’ю прийняв його й поніс.

(Тепер роздумаю про власний хрест. Довіряю Господеві той стан, у якому знаходжусь. Відкриваю Йому свої труднощі, хвороби й страждання, особливо якщо переживаю труднощі в сім’ї чи в спільноті. Залишаюся в молитві й роздумі, доки не відчую мир у собі. У цьому конкретному випадку мені слід боротися за внутрішній мир і готовність, з якими треба приступити до літургійної жертви. Мені також слід усвідомити, чи перебуваю я з Богом у мирі, чи серджуся на Нього за те, що в мене є якийсь хрест і якесь страждання).

Ісусе, дякую, що Ти присутній зі мною в стражданні, що разом зі мною несеш мій хрест. Навчи мене нести хрест і змилуйся над усіма, хто несе хрести свого життя без любові, без надії, без віри. Осмисли наші хрести – і вони не будуть надто тяжкими, а страждання та спокуси не будуть понад наші сили.

Отче наш, 10 Радуйся, Маріє, Слава Отцю, О мій Ісусе…

Посвята Матері благості, любові та милосердя^[1]

О Мати моя, мати доброти, любові та милосердя!Люблю Тебе безконечно й довіряю Тобі. Зі Своєї доброти, любові й благодаті спаси мене. Бажаю бути твоєю. Люблю Тебе безмірно й хочу, аби Ти берегла мене. Від усього серця прошу Тебе: Мати доброти, дай мені Своєї благодаті, аби з нею я здобула рай. Прошу в Тебе Твоєї безконечної любові, аби Ти дала мені благодать, аби я могла любити кожного, як Ти любила Ісуса Христа. І прошу Тебе також про благодаті, щоб я могла бути милостивою до Тебе^[2]. Довіряю себе Тобі цілковито й бажаю, аби на кожному кроці Ти була зі мною, бо Ти повна ласки. Хочу ніколи їх не забувати. Якщо  їх утрачу, прошу Тебе повернути мені їх. Амінь (Молитва Єлени Василь).

5. Ісус помирає на хресті

Ісусе, Ти помираєш на хресті. Марія вірна Тобі й страждає з Тобою. Дякую Тобі за Твою смерть. Дякую Тобі за Твій хрест. Ось я готуюся брати участь у Твоїй кривавій жертві у безкровний спосіб. Ти помер і помираєш за мене та всіх людей. Хрест – це знак, наскільки Ти полюбив нас, а ця меса – знак, наскільки Ти продовжуєш нас любити і зараз. Поклоняюся Тобі й дякую Тобі глибокою вдячністю. Дякую Тобі.

Ти подарував нам Матір і довірив нас Їй. Ми не заслуговували на такий дар, тим більше в ту хвилину, коли Ти дарував Її нам, тому що Ти страждав за гріхи Свого народу, за нас усіх – і натомість Ти з любов’ю даєш нам Матір. Неможливо цього висловити й умістити!

Дякую Тобі, Маріє! Дякую й Тобі, бо Ти – Мати! Нехай хрест звертається до мене, як він звертався до Тебе. Нехай слова з хреста відгукуються в моєму серці, як відгукувалися вони у Твоєму непорочному серці.

У моїх вухах лунають слова Ісуса:

Відпусти їм… Спраглий… Оце, Жоно, Твій син… Ти будеш зі Мною сьогодні в раю… Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?.. Отче, у руки Твої віддаю Свого духа…

Нехай із цього моменту й моє серце стане простором, де будуть озиватися ці слова, приносити мені спасіння й народжувати мене до нової єдності.

Змилуйся над помираючими. Нехай усі почують Твій голос. Нехай усі на деякий час примиряться й попросять прощення.

Посвячую Тобі також момент своєї смерті. Нехай все належить Тобі. Дякую Тобі за ту хвилину, яка стане моєю першою зустріччю з Тобою після смерті. Нехай не буде страху й тривоги, нехай у моє серце в цей момент увійде Твій мир!

Посвячую Тобі також тих, хто буде поруч зі мною, коли я піду до Тебе. Благослови священника, який дасть мені напуття й примирить мене з Отцем, аби я у всьому міг сказати: Отче, нехай вершиться й звершиться Твоя воля!

Отче наш, 10 Радуйся, Маріє, Слава Отцю, О мій Ісусе…

^[1] У Меджуґор’ї є звичай в момент тиші після четвертої таємниці Страсної вервиці (щочетверга після четвертої Світлої таємниці) – приблизно під час явління Богородиці – довіряти себе Марії. Це можна зробити за допомогою цієї молитви чи в інший спосіб.

^[2] Ця молитва викликала подив через слова: ДАЙ МЕНІ БЛАГОДАТЬ, АБИ Я МОГЛА БУТИ МИЛОСТИВОЮ ДО ТЕБЕ… На питання, що це значить, Єлена відповіла: «Богородиця сказала мені, що іноді ми просимо про те, що недобре для спасіння нашої душі й Бог не може нам цього дати. Якщо ми тоді скажемо: «Боже, нехай буде воля Твоя!», ми милосердні до Бога. Якщо ж ми цього не кажемо, а твердимо: «Боже, чому Ти мене забув, чому дав мені цей хрест…?», то ми немилосердні до Бога, не прощаємо Богові й тим духовно гальмуємо себе й не розвиваємося. Тому важливо в цьому таїнстві, коли ми торкаємося власного хреста та страждання, усвідомлено примиритися з Богом і прийняти Його волю. Звичайно, нам має бути зрозуміло, що воля Божа – це те, що для нас найкраще. Однак ми, як малі діти, часто не розуміємо й не можемо розуміти всього у своєму житті та неправильно оцінюємо реальне становище, особливо якщо при цьому ми недостатньо розвинені духовно. Так, ми дивимося на все з матеріальної точки зору й забуваємо про духовні блага. І саме тут виявляється довіра чи віра, про які ми говоримо, кажучи про віддання себе Божій волі».