Приймати з любов’ю (о. Славко Барбарич, OFM)

Послання Богородиці від 3 квітня 1986 р. – своєрідна перлина серед послань, де Марія по-своєму, по-материнськи каже про те, що мати може повідати з досвіду.

«Дорогі діти! Хочу вас закликати проживати Службу Божу. Є багато вас, які відчули красу Служби Божої, а є й ті, хто приходить неохоче. Я вибрала вас, дорогі діти, й Ісус дає вам Свої благодаті в Службі Божій. Тому свідомо проживайте Службу Божу, і нехай буде для вас радісним прихід. Із любов’ю приходьте та приймайте Службу Божу. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».

Проживати Святу Месу – перший цілющий заклик і порада вищезгаданого послання. Ідеться про аспект проживання своєї участі у Святій Месі, яка надзвичайно важлива та має вирішальне значення для християнського життя, на досвіді. Там, де не відбувається такого проживання Меси та літургійної служби, де не відбувається проживання причастя та поклоніння Святим Дарам, християнин помирає. Там наступає духовне виснаження. Там немає життя. Від цього аспекту проживання на досвіді залежить, скільки людей і як саме будуть приходити на літургійну службу.

Там, де до Святої Меси готуються та здійснюють її по-справжньому, де знаходять час для Божого слова, де моляться та залишаються в тиші, де співають серцем, там Месу будуть проживати. Для всіх віруючих це означатиме життя і духовний розвиток, і це притягне також тих, хто поки що спить, хто байдужий та вагається. У невіруючих відкриються очі, щоб і вони побачили, що саме відбувається у Святій Месі. Проживання Святої Меси – благодать, яку можна випросити в Бога, однак вона не вичерпує Меси й не робить надмірними знання Святої Меси та підготовку до літургійного богослужіння.

Краса Святої Меси полягає в тому, що це жива жертва любові Христа, Який віддає Себе за нас. Щоразу, коли ми присутні на Святій Месі й коли вона здійснюється, можемо сказати й повинні розуміти, що мова йде завжди про Когось, Хто полюбив настільки, що готовий завжди та постійно дарувати нам Себе. Без умов та зобов’язань з нашого боку. Краса в тому, що Бог готовий прощати та проявляти до нас милосердя, насичувати нашу душу й тіло. Відчути всю цю красу – значить глибоко ввійти в таємницю Божої любові та, живучи з цією любов’ю, прагнути постійно, щодня й у всьому відповідати своїм життям.

Сумно, коли християнин приходить на Месу неохоче, оскільки це явна ознака, що він нічого не зрозумів і йому загрожує виснаження, пустеля і смерть, а також що він не буде всередині себе розвивати ті дари, які дав йому Бог. Якщо це небажання – наслідок якогось розладу, утоми чи випробування, тоді це не так небезпечно. Такий стан може бути свідоцтвом нового народження, нового сприйняття, прийняття та проживання. У такому випадку мова, вочевидь, про духовний ріст, який повинен пройти через випробування пустелею, і про появу нової землі обітованої – багатої, позаяк вона якнайближче й якнайреальніше знаходиться в Христі та з Христом у Бозі.

Радісно та з любов’ю

Так може говорити лише мати, і водночас це старе перевірене правило: що робиш – роби з любов’ю, віддано й радісно, усвідомлено й вільно, і заразом відповідально. Це значить, що кожні відвідини Святої Меси повинні бути для людини усвідомленим актом, глибоко особистим актом, висловленням глибоко особистої віри та прийняття євхаристійної присутності Христа. Як може бути нерадісною зустріч із Тим, Хто з любові до нас дарує Своє життя, стає хлібом і питтям для нашого життя! Якщо хоча б іноді згадувати, з якою любов’ю та устремлінням Ісус чекав на день, коли Він віддасть нам Себе! Це може стати глибинною причиною нашої радості, може пробудити нашу свідомість та нашу любов.

Важливо знати, як сильно Богородиця бажає, аби ми брали участь у літургійній жертві. Тому молитимемося в цьому наміренні й проситимемо в Господа благодаті приходити на Месу радісно та з любов’ю, усвідомлено й вільно. Дуже сумно, коли ми не розуміємо глибини й широти Христової любові та сприймаємо Святу Месу як прикрий недільний обов’язок, який заважає відпочити й підготуватися до нового робочого тижня. У такому випадку ми не зрозуміли любові Христа, яка дарує нам себе, не вдячні й не осягнули безмірної цінності Святої Меси та зустрічі з євхаристійним Христом для особистого зростання та духовного життя.

Як би почував себе ваш друг, якщо б запросив вас у гості, приготував гарний обід, а ви б прийшли через силу, розмовляли й відповідали б на питання через силу, ні про що свого друга не питали б і вас нічого б не цікавило? А при цьому тільки б чекали, коли закінчиться обід, аби зразу по закінченні вибігти з кімнати, де друг старався прийняти вас і гарно провести з вами час. Це, звичайно, дуже б зачепило того, хто запросив, а з вашого боку було б принаймні неввічливістю та дуже зашкодило б дружнім стосункам і спільній участі  в житті інших людей. Ваші шляхи повністю розійшлися б, і стосунки зрештою б розірвалися.

Меса – це трапеза з Божественним другом, але не тільки. Це жива жертва Божественного життя, яка віддає себе за нас і наше спасіння, за наш мир і нашу любов. Тому євхаристійна любов Христова заслуговує на те, аби її проживали, відчували її красу, усвідомлювали запропоновану нам благодать та були на неї відкритими, приходили на Месу з любов’ю і відповідально та усвідомлено там її сприймали.

Print Friendly, PDF & Email

Попередня

Виблаганий дар батьківства

Наступна

Молитва за мир та добрі діла (Тереза Ґажійова)