На Вігілію Урочистості Благовіщення, 24 березня 1985 року, Богородиця дала через Марію Павлович таке послання: “Сьогодні хочу закликати всіх вас до сповіді, навіть якщо ви декілька днів тому сповідалися. Хочу, щоб Моє свято всі досвідчили у своєму нутрі. А не можете досвідчити, якщо цілковито себе не віддасте Богові. Тому всіх вас закликаю до примирення з Богом!”

Це одне з небагатьох послань, у якому Богородиця закликає до сповіді. У світлі свята Благовіщення сенс сповіді стає більш ясним.

Марія – нова Єва. Вона сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1:38)

Цими словами Марія, раба Господня, зачала новий світ.

Перша жінка на Землі, Єва, своїм життям не сповнила Божого плану. Стався гріх, і через гріх людина віддалилася від Бога й Божих планів. Через гріх людина прийняла рішення жити власною волею та відкинула Божу. Марія зцілює стан світу, створений непослухом перших людей. Це зцілення стало можливим, тому що Христос – новий Адам – прийняв волю Отця і зійшов на землю, щоб урятувати її. Він увіходить у світ через Марію, через нову вірну й слухняну рабиню.

Отже, глибокий сенс Урочистості Благовіщення не є лише в тому, що в той день Христос, Божественне Слово, для нас став людиною, утілившись в лоні Діви Марії, але й у тому, що через прийняття Марією Божої волі почалася нова історія спасіння.

З правди про воплочення, яке було зумовлене Маріїним прийняттям Божої волі, ми відкриваємо глибокий сенс сповіді. Невипадково Богородиця закликає нас до сповіді у Своє свято. У цьому заклику ховається відповідь на питання: що таке сповідь? Сповідь – це свідоме прийняття Божої волі й зречення від світу, який поневолює й понижує, це прийняття світу любові, спасіння й світла, зречення від світу темряви, ненависті й неспокою.

Марія каже: «Ви не зможете досвідчити всієї краси цього свята, якщо не сповідаєтеся», – тобто ми не можемо почати нового життя доти, доки не скажемо Богові: «Господи, ось я. Я готовий здійснювати Твою волю». Божа воля полягає насамперед у тому, щоб ми шукали прощення за все те, чим противились Його волі, прощення, за те, що більше слухали свою волю, ніж Божу, що своєю поведінкою були ближчими старій Єві, а не Марії, новій Єві.

Отже, сповідь – це момент повернення й повторного прийняття Раю на Землі, початок будівництва нового світу. Це момент, коли Господь знову має право увійти в наше життя та зайняти в ньому перше місце. Це також момент, коли стара, зруйнована людина, що живе в нас, оновлюється силою Христа.

Чим частіше й усвідомленіше ми йдемо на сповідь, тим більше наближаємося до свята, яке Марія, Матір усього живого, нова Єва, згадує у Своєму посланні. Це свято є прославлянням життя, прославлянням миру, радості, любові, єдності між Богом  і людьми, а також єдності між людьми.

Наближаючись до мети, до якої Богородиця хоче нас привести, ми віддаляємося від руйнівної влади гріха й усе менше піддаємося спокусам, усе рідше відчуваємо страх та тривогу.

Це і є справжній життєвий процес входження в славу Божих дітей. Не випадково, багато паломників і священників зізналося, що саме завдяки сповіді в Меджуґор’ї вони відкрили для себе красу й глибину заклику до навернення, до повернення дружніх відносин між Богом і людьми.

Дане священникам служіння людям у сповіді стає більш ясним і цінним в очах самих священників й усіх віруючих. Безсумнівно, немає більш красивого служіння людини людині, ніж служіння у таємниці примирення.