Богородичні послання, які читаємо і над якими роздумуємо, можуть на перший погляд видатись нам уже знайомими, тому ми здатні їх легко відкинути. Справді, Марія нічого нового нам не говорить. Але чи те, що нам вже відоме, ми серйозно збагнули і прийняли? Богородиця бачить потребу постійного повторення, щоб те, що вже знане, вчинити новим. Небесна Мати бачить, що те, що нам відоме, ми не виконали у нашому житті, а тому повторює, говорить, закликає. І суть Богородичних об’явлень є в тому, щоб нам нагадати те, що в основному знаємо, але живемо так, ніби не знаємо.

Марія, будучи нашою Небесною Матір’ю, не перестає нас вабити до неба, тобто до Бога. Тому говорить до нас: «Зверніть ваші думки і серця до Бога і молитви». Вона добре знає, які чуда стаються після того, як ми відкриємо наші серця. Марія «відкрила двері свого серця», щоб Слово могло стати Тілом, допустивши таким чином «нове сотворення» – прихід неба на землю – з’єднання Бога і людини.

…Вірити – означає ходити, надіятися, упадати і підніматися…

Бог пропонує нам «нове народження», до якого ми покликані як Марія дати свою згоду. Щоб у нас сталася справжня віднова, потрібна позитивна відповідь серця, у якому відбувається згода або відмова від Бога. Бог, Який є Любов, поважає свободу Свого створіння і дарується нам, як той, хто схиляється до наших ніг, щоб нам, мов слуга, обмити ноги. Бажає нас підвести і визволити від нас самих і нашої логіки та розмірковування, які ведуть до смерті, а не до справжньої новизни життя.

Якщо Небесна Мати є для нас ідеалом, до якого ми прагнемо, тоді не можемо прожити на цій землі життя, яке відрізняється від її життя. Вона своїм «так» Богу згодилась «втратити своє життя», згідно з Ісусовою логікою: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 39). Була готова у вірі ходити дорогами, якими вів її Бог. Життя Ісусової Матері – це подорож з Богом. Вона пройшла нашими дорогами віри. І в її житті віри зустрінемо: несподіванку, здивування, роздумування, захоплення, неприємності й підступи, навіть збентеження. Вірити – означає ходити, надіятися, упадати і підніматися. Це значить ходити, мов мандрівники, які не знають, ні де будуть спати сьогодні, ні де їсти завтра. Жити вірою – означає наполегливо і болюче ходити, навіть і в темну ніч. На дорозі віри Бог нічого нам не обіцяє, крім Своєї вірності і присутності. Це найбільше, що Бог може нам дати – Самого Себе, і це є те, що нам найпотрібніше. А вже від нас залежить, чи хочемо залишатись вірні Божій обітниці. Бог ніколи не обманув того, хто на Нього уповав.

Поки ми тут, на землі, потрібні нам віра і надія, як корабель, на якому ми пливемо. Коли будемо дивитися на Бога лицем в лице, залишиться лише любов, повнота життя і краса, за якими тужимо. Лише тоді, коли будемо мати мужність відважитися крокувати дорогою віри, зможемо досвідчити істинність Божих обітниць і дарів. Таким чином стаємо свідками Його любові і всемогутності.

Помолимося

Діво Маріє, вимоли нам ласку твоїми очима дивитися на Христа, аби ми могли твоїм серцем народити Його для цього світу, який є голодний і спраглий Бога. Вимоли нам благодать витривати на всіх наших дорогах, навіть тоді, коли ці дороги ведуть до наших Голгоф і смерті. Заступайся за нас, Діво Маріє, аби ми з Божою милістю постали новими створіннями. Молися з нами і за нас, щоб і ми у нашому житті могли досвідчити, як Бог зі старого сотворює нове, здійснює те, що очікувалось, а з нашої убогості, неуспіху і нікчемності будує щось досконале. Вимоли, щоб ми увірували у Божественну новизну власного буття, яка перевершує всі наші очікування. Амінь.